Як в сумерки вечірний дзвін
Під темний вечір сумно дзвоне,
Як з вітром в ночі плаче він,
А у дуброві тяжко стогне, —

 Тоді душа моя болить
 Од смутку плачу по невірній,
 А думка все туди летить,
 Де вперш почув я дзвін вечірний;

Де вперше так я полюбив
Поля привільні та діброви,
Де вперше світ і радість вздрів,
Та карі очі й чорні брови…

 Проснеться все в душі тоді,
 Вечірний дзвін усе розбуде, —
 Сльоза пробє, і од нудьги
 Душа всі радости забуде.

О, тяжкий, дзвоне, твій привіт
Тому, хто милого не має!
Душа болить і меркне світ,
А серце гірше заниває…