І в думках забуду, що я сирота,
І думка далеко-високо літа!
Колиб мені крилля, орлячі ті крилля:
Я землюб покинув — і на новосілля
Орлом бистрокрилим у небо-б полинув
І в хмарах од світу на віки загинув!…
Як в сумерки вечірний дзвін
Під темний вечір сумно дзвоне,
Як з вітром в ночі плаче він,
А у дуброві тяжко стогне, —
Тоді душа моя болить
Од смутку плачу по невірній,
А думка все туди летить,
Де вперш почув я дзвін вечірний;
Де вперше так я полюбив
Поля привільні та діброви,
Де вперше світ і радість вздрів,
Та карі очі й чорні брови…
Проснеться все в душі тоді,
Вечірний дзвін усе розбуде, —
Сльоза пробє, і од нудьги
Душа всі радости забуде.
О, тяжкий, дзвоне, твій привіт
Тому, хто милого не має!
Душа болить і меркне світ,
А серце гірше заниває…
Весна, весна, година мила!
Як гарно ти, як пишно ти
Долини, гори звеселила,
Скрізь, скрізь роскинула цвіти!
