Доля. (Львів, 1897)

До стокроти.

Безщасна квітко польова!
В лиху годину зустріва
Тебе мій плуг і загинеш ти.
 Чи міг же я

Від леміша тебе спасти,
 Красо моя?

Не будуть жваві мотилї
Тепер, на ранїшній зорі,
В росї купаючись живій,
 Тебе хитать,
Коли злетять ся — день новий
 Гуртом витать.

Дощ над тобою поливав,
Північний вітер завивав;
Грозою хмара перейшла,
 Спинив ся грім, —
Ти потихеньку розцьвіла
 На диво всїм.