Доля (1897)/До стокроти
| ◀ Льорд Грегорі | Доля До стокроти (Роберт Борнс) |
Поклик Брюса до дружини ▶ |
|
Безщасна квітко польова!
В лиху годину зустріва
Тебе мій плуг і загинеш ти.
Чи міг же я
Від леміша тебе спасти,
Красо моя?
Не будуть жваві мотилї
Тепер, на ранїшній зорі,
В росї купаючись живій,
Тебе хитать,
Коли злетять ся — день новий
Гуртом витать.
Дощ над тобою поливав,
Північний вітер завивав;
Грозою хмара перейшла,
Спинив ся грім, —
Ти потихеньку розцьвіла
На диво всїм.
Від спек, від бур свої квітки
Укриють в затишку садки;
Деж сиротї знайти куток
Посеред піль?
Хиба повіє холодок,
Сховає шпиль.
З трави ти виткнулась на сьвіт;
Як снїг блищав твій нїжний цьвіт;
Всьміхалось сонечко тобі;
Рости-б, так нї;
Мій плуг підтяв — ти мреш в журбі,
Не жаль менї.
Отак і квітонька села:
Біди не знаючи, росла
Голубка-дївчина, як ось —
На веснї лїт,
Де лихо нагле не взялось,
Побило цьвіт.
Така-ж і доленька сьпівця:
Швиряють хвилї скрізь пловця,
Обвисне тьма, не видно зір;
А він жене
Хиткий свій човен, поки вир
Не заплисне.
Так добрий не втече від злих:
Працює з малечок малих,
Не скажеш, щоб „сякий-такий“,
А сльози ллє…
Не тут для праведних покій,
А в небі є !
Журюсь… А може вже черга
Давно й на мене пристига,
Життє — не счуєш ся й коли —
Плуг відбере,
І все замовкне в царстві мли,
На вік замре!