Феліція Гіменс
Доля. (Львів, 1897)
Тїш мене: занедужала я, На хвилинку не знаю спокою; Похрести, як бувало малою, Колиши мене, ненько моя! Відітхнула-б хоч трошечки я: Кожна квітонька спить серед ночи,
Сон стуляє й мандрівцеви очи… Колиши мене, ненько моя! В боротьбі крила стратила я… Боже! На що-ж отак покохала? Сьвітла молодість даром пропала… Колиши мене, ненько моя!