Уллин на беріг прилетїв,
Поглянув: дочку носять хвилї;
Куди дївав ся батьків гнїв?
Він молить-просить у знесиллї:
„Вернись, дитинонько, вернись!
Хай не ляка тебе провина!“ —
З хвиль завивання роздались
На поклик болїсний Уллина.
Здіймає буря гори хвиль,
Скажено човном скрізь швиряє;
Уллин глядить: дочка відтіль
До його руки простягає.
— „Вернись, дитинонько, вернись!“ —
Та марно все: одна хвилина, —
Розбіглись хвилї і злились
Над човном з донею Уллина.
