Вікіджерела:Поезія сьогодні/18 квітня

Бранко Радичевич

Доля. (Львів, 1897)

Гей, Мораво-річко, на що-б ти здала ся,
По Сербиї милій колиб не лила ся?
Що, Сербине-брате, з тебе вийшло-б добре,
Колиб в тобі серце не билось хоробре?
Що хоробре серце, як рука тремтяча
За шаблюку гостру держить мов дитяча?
Що й шаблюка гостра, як без рукояти?
Все одно, що соснї без гаю стояти.
А наш гай словянський яким був би дивом,
Колиб не лунав він дзвінким братнїм сьпівом!
Що з пісень розлогих, коли пак поети
Не навернуть серця в нас на праві мети?

Що з бажань гарячих, як немає волї,
Як молоді лїта гинуть у недолї?
На що молодецтво без пари-зірницї?
На що вють дївчата, лихі чарівницї,
Вінки із квіточків, гадаючи заміж:
Бо вони красують певно не вінками-ж?
Чи зростуть квіточки без роси живої
Під серпанком чорним ночі югової?
Всьміхнуть ся квіточки, чи поникнуть зрана,
Як назустріч блисне зоря злототкана?
Чим би стала зоря без сонечка брата?
Для сонечка-ж небо мов би його хата.
Гей же, небо сербське! Гей же, рідний краю!
Для вас отсю пісню не з хитра сьпіваю.

 

---