II.

Tu ne quaesieris, scire nefas, quem mihi quem tibi
Finem Di dederint, Leuconoe; nec Babylonios
 Tentaris numeros, etc.

Lib I, Od 12.

Пархоме! Не мудруй, ворожки не питай,
 Як довгий вік прокаратаєш:
Що викувала вже зозуля, — поживай.
 А більше… шкода, що й бажаєш!

Хоч всіх ти упирів збери і знахорів,
 Хоч покумайся ти з відьма́ми:
Ніхто не скаже нам, так як-би ти хотів,
 Що доля завтра зробить з нами.

Чи доведеться ще на панщині робить?
 Чи до снаги вже обробився?
Нащо, про що тобі над цим чуприну гріть!
 Дурний, дурний! а в школі вчився…

Терпи! за долею, куди попхне, хились,
 Як хилиться од вітру гілка.

Чи будеш жить, чи вмреш, Пархоме, — не журись:
 Журись об тім, чи є горілка!…

Як є, так при на стіл! частуй та й сам кругляй
 Чи нам, Пархоме, треба скілки?
Та вже-ж чи вкорочать свій вік, то вкорочай
 В шинку над бочкою горілки.

От, ми базікаєм, а час, мов віл з гори
 Чухра, його не налигаєш.
От скільки-б до цеї ми випили пори.
 Так ти-ж буцім не дочуваєш.

Ну-ж! цуп останню ти гривняку з капшука,
 Поки стара пере ганчірки;
Бо вже — як вернеться, то думка, бач, така,
 Що помремо ми без горілки
5/XI 1827 р.