Ведмеді/Ведмежа історія
| Ведмеді Ведмежа історія (Аксель Мунте) |
Пригода з ведмедем ▶ |
|
Була собі жінка, що жила на далекій півночі, в старій хатині, на краю великого ліса. Ця жінка мала присвоєного ведмедя, якого дуже любила. Його знайшли в лісі напів живим із голоду і він був такий малий і безпомічний, що ця жінка разом з куховаркою годувала його з пляшки. Це було кілька років тому. Тепер він був великий, дужий ведмідь, такий великий і дужий, що якби хотів, то міг би убити корову і понести її між своїми лапами. Та він зовсім не хотів того, він був дуже милий ведмідь, йому й не снилося робити кривду комунебудь, людині, чи звірові. Звичайно сидів він перед своєю хатиною і найприязніше в світі споглядав малими очками на волів, що паслися поблизу. Три миршаві коники знали його добре і нічого собі з того не робили, коли він зі своєю панею входив до стайні. Діти любили їздити на його спині і нераз засипляли в хатині між його лапами. Три лапландські пси виправляли з ним прерізні герці, тягнули за вуха, або за хвіст всіляко його дрочили; він дозволяв усе зі собою робити. Він не їв ніколи м'яса, діставав ту саму їжу, що й пси, часто і з тої самої миски, хліб, вівсяну кашу, картоплю і буряки. Він мав дуже добрий апетит, а куховарка вже дбала про те, щоб він діставав те, що йому належало. Ведмеді це вегетеріяни і наскільки це лиш можливо, найрадше їдять овочі. В осені сидів він радо в городі і з тугою дивився на яблука, що дозрівали; малим він іноді не міг опертися спокусі полізти на дерево і помогти собі своєю лапою. Ведмеді здаються неповоротні і важкі, але пусти ведмедя на яблуню, то побачиш, що він своєю зручністю може змагатися зі шкільними хлопчаками. Згодом він навчився, що це заборонене, але він держав свої малі очі широко відчинені, чатуючи, чи не паде долів яке яблуко. Раз трапилася пригода з бджільними вуликами; за кару прив'язали його на ланцюг на два дні зі закривавленим носом і він більше не робив того. Позатим його не прив'язували за виїмком ночі і це правильно, бо ведмеді на прив'язі, так як і пси, стають люті, чому не треба дивуватися.
В неділю його теж прив'язали. Відтак пані пішла до своєї заміжньої сестри, що жила в самотньому домі, на другому березі гірського озера. Вона хотіла там провести пополудне; це була добра година дороги густим лісом. Думали, що краще не брати його до ліса, де чатувало стільки спокус. Це було на всякий випадок певніше. До того ж він не був хорошим моряком. Одного разу при наглому повіві вітру, він так злякався, що вивернув човен і тоді і він, і його пані мусіли плисти до берега. Тепер він знав, добре, що це означає, коли пані в неділю прив'язувала його, давши йому прочухана в голову і обіцюючи йому яблуко по свойому повороті, якщо він очевидно буде в міжчасі чемний. Він був сумний, але слухняний, наче пес, коли пані казала йому, що не може взяти зі собою на прохід.
Одної неділі, коли пані як звичайно, прив'язала його і була вже в половині дороги, здалося її нагло, що вона чує за собою, на крученій стежці, шелест гілля. Вона повернулася і з жахом побачила ведмедя, що наближався хутким бігом. Іноді здається, що ведмідь посувається поволі наперед, але в дійсності він жене хутчіш бистрого коня. Вмить він наздігнав її і наче пес сів на своє звичайне місце в її ногах, пихкаючи та обнюхуючи її. Жінка обурилась. Вона й так спізнилася на обід, не мала вже часу, щоби відпровадити його домів, а зі собою брати його не хотіла. До того ж він зірвався з ланцюга, отже виявся невихованим і неслухняним. Гострим голосом приказала вона йому повернутися і погрозила йому своєю парасолькою. На мить він остовпів, подивився на неї своїми хитрими очима, але не думав відходити, далі обнюхував її. Коли вона замітила, що він ще й загубив свою нову перев'язку зі шиї, ще більше розлютилася і вдарила його парасолькою по носі. Так міцно, що ця зломилася. Він знову здивувався, потряс головою, відчинив кілька разів велику пащеку, наче б хотів щось сказати. Відтак повернувся і пішов цією самою дорогою, що й сюди, назад. Час від часу приставав і обертався за жінкою. Відтак вона втратила його з очей.
Ввечері, коли пані прийшла додому, сидів він на свойому звичайному місці, очевидно пригноблений своїм становищем. Пані, що все ще була лиха, підійшла до нього і насварила гнівним голосом. Він не дістане яблука, ані вечері і мусітиме крім того бути два дні на прив'язі. Стара куховарка, що любила ведмедя так, наче рідного сина, вибігла з кухні:
— Чого ви сварите на нього, ласкава пані — кликнула. — Цілий день він був чемний як золото, дай йому Боже здоров'я! Сидів тут увесь день тихо, лагідний як янгол і все споглядав на браму, чи ви вже не надходите.
То не був той самий ведмідь.
Аксель Мунте