Бюґ-Жарґаль/XXX
| ◀ XXIX | Бюґ-Жарґаль пер.: Христина Алчевська XXX |
XXXI ▶ |
|
Ще инша сцена, инший рід шарлатанства й ворожіння звернув на себе потім мою увагу; це було перев'язування ранених. Ворожбит, що виконував при армії подвійну ролю — і лікаря душ, і лікаря тіла — розпочав огляд хорих. Він скинув з себе свої священницькі шати і звелів собі принести велику скриню з багатьма розділами, де він ховав свої ліки й інструменти. Він дуже рідко брався за свої хірургічні атрибути і за винятком ланцету, схожого на риб'ячу кістку, що він ним досить добре пускав кров, його спосіб орудувати кліщами і ножем (замість бістурея) видався мені зовсім непевним. Він обмежувався здебільшого тим, що давав хорому чай із лісних помаранчів, пійло з віспенного кореню або сасапарелю. Його головний лік складався з трьох шклянок червоного вина, куди він домішував мускатного горіху та жовток з печеного в попелі яйця. Цим він лікував усякого роду рани і хороби. Ви, звичайно, розумієте, що ця медицина була не менш безглузда й смішна, ніж і та відправа культу, якої священником себе називав ворожбит. І можливо, що надто мале число випадків одужання, підірвало б довір'я негрів до ворожбита, якби він не виробляв при цьому лікуванні ще й різних жонглерських штукарій та не намагався вплинути на фантазію чорних. То він обмежувався тим, що дотикався до їхніх ран, роблячи містичні знаки: иноді ж використовував дуже зручно їхні старі забобони, мішаючи їх із надбанням їх свіжого нового католицтва та засовуючи їм у рану амулет, загорнений у корпію; і хорий вважав, що користь для здоров'я приніс амулет, а не те, що вплинуло в дійсності, — не корпія.
Якщо йому доносили про смерть його пацієнта, він урочисто говорив з поважним виглядом: „Я так і знав, бо це був зрадник: коли горів такий-то маєток, він урятував з огню одного білого. Його смерть тому є цілком заслужена кара…“ — І схвильована та здивована юрба повстанців стрічала це ухвалою і ще більше разпалювалася та приймалась почуттям ненависти й помсти. Цей шарлатан, між иншим, ужив одного способу лікування, що зацікавив мене. Він випробував його на однім тяжко пораненім в останьому бою начальнику чорних. Він довго оглядав рану, зав'язав її, а далі промовив: „Це все пусте“. Потім він розірвав три-чотири листочки молитовника, спалив їх на вогні вкрадених з Акюльської церкви світильників, і додав до попелу кілька крапель вина, а далі вилив усе це в чашу, що на престолі: „Пийте, — сказав він раненому, — це здоров'я“[1]. Той випив, як дурний, втопивши повні довірся очі в свого лікаря, що підіймав у цю мить руки до неба, начеб-то кличучи на хорого благословення сил небесних; і може бути, що сила певности в тім, що він здоровий, помогла потім хорому одужати.
——————
- ↑ Цей лік і досі часто практикується ще в Африці, особливо триполійськими маврами, що часто кидають у напій попіл від якої-небудь книжки Магомета. Це утворює мішанину, що її вони вважають цілющою.