Бюґ-Жарґаль/XVI
| ◀ XV | Бюґ-Жарґаль пер.: Христина Алчевська XVI |
XVII ▶ |
|
Затурканий вибухами гармати з форту, галасуванням утікачів і грюкотом падущих руїн, я не знав, у який бік мені повести своїх салдатів, коли раптом зустрів на площі капітана жовтих драгунів, що зробився нашим проводирем. Я не втомлюватиму вас змалюванням картини пожежі плантації. Багато инших авторів наводили історію перших подій у Капі; мені ж треба перейти до дальшого розповідання. Обмежусь тільки тим, що зазначу, де саме невільники - повстанці досягли певних успіхів: Дондон, Тер’є-Руж і Уанамінтбург та плантації Лімба, сусідні з Акюлем, були вже в їхніх руках.
Я сквапно поспішив у дім губернатора, добродія Бланшланда. Там панувала розгубленість і якась мішанина в усім, не виключаючи й голови самого правителя. Я прохав у нього розпоряджень і негайних заходів до забезпечення спокою в Дкюлі, що вже був під безпосередньою загрозою, на мою думку. Біля губернатора були Рувре, генерал - ляйтенант, посідач великих маєтків на острові, добродій Тузар, підполковник Капського полку, кілька членів колоніального та провінційного зібрання і кілька впливових колоністів. В ту хвилю, як я увійшов на зборах точдились суперечки.
— Добродію губернаторе, казав один член провінційних зборів, — справа ясна — це невільники, а не „вільні“ мішаної раси роблять повстання, ми всі давно вже це передбачали.
— Ви це казали, а сами цьому не вірили, — зауважив член колоніяльного зібрання, що звалось „генеральним“. — Ви це запевняли, щоб посміятися з нас, але були такі далекі від думки про дійсне повстання чорних, що навіть інсценували сами з року 1789 подібний бунт на Капській горі, коли убито тільки одного французького волонтера, та й то, може, його ж товаришами...
— Ми бачимо події краще і розуміємо їх ліпше, ніж ви,—відповів, провінційних“.— Ми ввесь час тут зоставались, щоб стежити з справами колонії, тоді як ви в повному складі вашого зібрання їздили у Францію й агітували за овації самим собі. Член колоніального зібрання відповів ображено:
— Наші громадяни обрали нас одноголосно.
— Але ваші ексцеси були причиною того, що юрба носилася з головою нещасного, що смів явитися в кафе без трикольорової кокарди, а також того, ідо мулата Лакомба повісили за його петицію, бо вона починалася словами, не модними в той час: „В ім’я батька, сина і духа святого“.
— Неправда, — вигукнув член генерального зібрання.
Це була боротьба засад і привілеїв.
— Я завжди догадувався, добродію, що ви — людина незалежних думок.
По цьому докорі члена провінційного зібрання його опонент урочисто промовив:
— Отже, ви одверто признаєтесь у тім, що ви — з числа „білих помпонів“? Хай буде так. Лишайтесь під тягарем такого признання. Суперечка, може, не довго тривала б, коли б не вплутався в неї губернатор.
— Гай-гай, панове. Яке це все має чинення до великої небезпеки, що загрожує нам ? Давайте поради й не сперечайтесь. Ось вісті, що дійшли до мене. Повстання почалося цеї ночи о десятій годині ввечері поміж неграми Тюрпена. Невільники за при¬ водом англійського негра Букмана прилучили до себе робітників із майстерень Клемана, Тремеса, Флавіля й Ное. Вони підпалили всі плантації, позарізували колоністів з великою жорстокістю. Ви з одної подробиці зрозумієте ввесь жах цих подій. Прапором для них служить тіло дитини, насаджене на спис.
Добродій Бланшланд здригнувся.
— От що робиться навколо, — додав Всередині острова теж не ліпше. Кілька мешканців Капа убили своїх рабів; инші обмежились тим, що замкнули їх. Страх поробив плантаторів жорстокими. Білі ремесники в усім винуватять свобідних горожан мішаної раси Кілька мулатів трохи не зробились жертвою народнього гніву. Я їм дав під захист церкву, що охороняється цілим батальйоном. А тепер, щоб довести, що вони зовсім не заодно з чорними повстанцями, колоністи мішаної крови прохають мене дати їм зброю й пост для оборони.
Не робіть цього ні в якому разі, — крикнув знайомий мені голос запідозреного в мулатськім походженні, що колись бився зі мною на дуелі. — Не робіть цього, не давайте їм зброї. — Ви хіба вже більше не хочете битися ? — насмішкувато запитав у нього один колоніст.
Той цього не почув і говорив далі.
— Люди мішаного походження — це найлютіші наші вороги. Надто їх треба боятися, і тільки їх. Я визнаю, що повстання можна було ждати лише з їхнього боку, а не з боку чорних. Хіба невільники можуть відограти поважну ролю?
Бідолаха сподівався цими виступами проти мулатів відгородитись від них зовсім і тим знищити в присутніх підозріння в належності його до цієї нелюбимої касти. Але все було надто ясно в його планах, і гомін неухвали дав йому це зрозуміти.
— Отже, добродію, — сказав старий генерал -ляйтенант Рувре,— раби все-таки мають значіння; бо їх приходиться по сорок проти трьох; і ми б варті були шкодування, якби могли виставити проти мулатів і чорних лише таких білих, як ви.
Попередній промовець закусив собі губи.
— Пане генерале, — сказав губернатор, — що думаєте ви про петицію мулатів?
— Дайте їм зброю, пане губернаторе, — відповів Рувре. — Вживімо до оборони всіх людей, — і промовив, звернувшись до підозрілого колоніста; — Чуєте добродію? Ідіть озброюйтесь... Понижений учасник зібрання вийшов з виразом обурення на обличчі.
Тимчасом шум неспокою, що лунав по всьому місту, разу-у-раз долітав і в дім губернатора, нагадуючи присутнім, пощо вони зібралися. Добродій Бланшланд дав до рук адьютантові нашвидку написаного листа і перервав сумовиту мовчанку, з якою зібрання слухало загрозливі звуки.
— Вільним колоністам мішаного походження ми дамо зброю, панове, але треба вжити ще й инших заходів.
— Треба скликати провінційні збори, —зауважив той, що говорив підчас мого приходу.
— Провінційні збори? — обурено сказав його супротивник, член колоніального зібрання. — Що таке провінційні збори?
— Бо ви належите не до них, а до колоніальних!— заперечив „білий помпон“.
„Незалежник“ скипів.
— Я не більше чинення маю до колоніального зібрання, ніж до провінційного. Значіння мають лише генеральні збори, розумієте, добродію?
— В такому разі я мушу зауважити, — заперечив йому „білий помпон“, — що вагу має тільки Національне Зібрання в Парижі.
Загальне нарікання присутніх, викликане цією зайвою балаканиною, змусило розмовців замовчати. — Панове депутати,.—закричав один плантатор. — Поки ви розбираєтесь в усяких дурницях, що станеться з моїми шовковичними плантаціями, з добуванням шовку?
— А з моїми чотирма стами тисячами індигових саженців, — додав инший.
— А з неграми, купленими по тридцять доларів за кожного? — говорив третій власник.
— Кожна марно витрачена вами хвиля коштує мені за годинником і за таксою, що в руках, десять метричних' центнерів цукру по сімнадцять піястрів центнер, що виносить разом суму в сімдесят піястрів, або дев’ятсот тридцять фунтів і десять су французьким золотом.
— Колоніальні збори, що ви їх звете генеральними, узурпують права, — голосно запевняв ще один член, перекрикуючи всіх.— Хай вони зостаються в Порт-о-Пренсі й фабрикують там декрети про землю. А Кап підлягає північному конгресові.
— Я запевняю, — сперечався „незалежник“,— що його екселенція добродій губернатор не має права скликати инших зборів, як тільки генеральні збори представників колонії під головуванням добродія Кадюша.
— А де він є, ваш голова Кадюш? — спитав „білий помпон". Де ваше зібрання? Навіть і чотирьох членів ще не прибуло, в той час як провінційні збори в повному складі тут. Чи, може, ви сами хочете репрезенту¬ вати всю колонію?
Це сперечання двох депутатів, що являли собою характеристичний витвір і відбиток своїх зібрань, кінець - кінцем розгнівало губернатора.
— Панове, — звернувся він до них. — Куди вас заведе суперечка про всі ці провінційні, генеральні, колоніяльні та національні зібрання? Чи допоможете ви цим зборам, скликаючи ще десять инших?
— Прокляття! — кричав громовим голосом генерал, Рувре, стукаючи кулаком об стіл.
— Що то за балакуни! Я волів би краще перекрикувати двадцятьчотирифунтову гармату, ніж їх, оцих двох. Що нам до тих двох зібрань, що випереджають одно одне, як два ескадрони сердюків на приступі? Ну, що ж: тоді скличте обидва зібрання, добродію губернаторе, я з них зроблю два полки для наступу на чорних, і тоді ми побачимо, чи так активно вони стрілятимуть, як мелють язиками.
Після цього войовничого виступу він нахилився до свого сусіда (це був я) і сказав півголосом:
— Що зостається робити проміж огнів двох зібрань, що вважають свої права суверенними, губернаторові, настановленому королем Франції ? Тут усю справу псують нікчемні балакуни й адвокати так само, як у метрополії. Якби я був настановлений від короля, я б усіх цих падлюк викинув би за двері, сказавши їм: „Король королює, а я розпоряджаюсь“. Усю свою відповідальність перед так званими представниками народу я б післав за вітрами; а всіх повстанців— на острів Тортю, де й раніше жили такі ж розбійники, як вони. Пам’ятайте завжди, що я вам сказав, добродію. Філософи взяли собі в прийми філантропів, а ці спородили так званих негрофілів; ці ж дають нам людоїдів, що їдять білих. Ці ніби ліберальні французькі ідеї, що ними захоплюються у Франції, робляться отрутою під тропіками. Треба поводитись було м’якше з неграми, а не викликати їх на несподіваний бунт. Усі ексцеси, що ви їх бачите тепер у Сан-Домінґо, — всі вони зародились у клубі Масіяк, і повстання невільників — це просто відгук падіння Бастилії.
Поки старий вояк розвивав передо мною свою вузьку, але одверту й повну переконання політику, гостра суперечка розпочалась наново. Один колоніст з невільничого числа, той, що змушував себе назвати „громадянин і генерал“ за колишню свою присутність десь на кривавих стратах, закричав раптом:
— Потрібні тортури, а не бій. Нації Вимагають наочних екзекуцій: настрашімо чорних. Я подавляв бунти в червні й липні й це тоді я наказав понасаджувати на палі голови п’ятдесятьох рабів уздовж бульвару перед моїм домом замість пальм. Хай кожен прилучиться до мене й моєї пропозиції. Перегородімо підступ до Капа тими неграми, що ще в нас зостались.
— Ви мене не розумієте, панове, — говорив далі „громадянин“. — Зробімо кордон із голів округ міста, від форту Піколо до мису Караколь; тоді товариші вбитих не посміють наблизитись до Капа. Треба жертвувати чим-небудь у такі критичні хвилі. Я жертвую перший. У мене є п’ятдесят невільників з - поміж таких, що не збунтувалися; от я тих і пропоную. Жести жаху стріли цю пропозицію.
— Огидливо! Ганьба! — залунало звідусіль.
— Ось подібні заходи все й погубили,— зауважив один колоніст. — Якби не поквапилися стратити життя останнім повстанцям червня, липня й серпня, можна було б простежити, де заховуються нитки руху. Але сокира ката їх утяла.
Жадібний крови „громадянин“ спочатку гнівно помовчав, а далі процідив крізь зуби:
— Ну, здається, мене запідозрити не можна. Я приятелюю і листуюся ось із якими негрофілами: Бріссо і Прюно з Пом-Гужу у Франції, Ганс-Словном в Англії, Магов в Америці, Пецлем в Німеччині, Оліваріусом у Данії, Вадштромом у Швеції, Петер Павлусом в Голяндії, з Авандано в Еспанії та абатом Петром Тамбуріні в Італії. його голос усе дужчав у міру того, як він обчисляв усе більше негрофілів. Врешті він скінчив, зауваживши:
— Але тут немає філософів. Добродій Бланшланд утретє почав питати, хто якої думки.
— Добродію губернаторе,— сказав один голос,— ось моя порада. Сядьмо всі на корабель Леопард, що стоїть у порту.
— Оцінімо голову Букмана,—додав инший.
— Сповістімо про це губернатора Ямайки,— запропонував третій.
— Отаке! на те, щоб він знов нам прислав на сміх ще раз п’ятсот рушниць,— заперечив один депутат провінційних зборів.— Добродію губернаторе, пошліть по допомогу один корабель у Францію, зачекаймо його повороту.
— Зачекати? Зачекати? — перервав енергійно де Рувре.—А хіба ж чорні зачекають? А полум’я, що вже оточило місто, теж підожде? Добродію Тузаре, збийте тривогу, візьміть гармати і йдіть проти центру повстанців з вашими сердюками й стрільцями. Добродію губернаторе, розбийте табори в західньому напрямку; розташуйте пости в Тару і Вальєрах; я на себе беру рівнини перед фортом Дофіном. Я там керуватиму роботами ; мій дід був полковник Нормандського полку й служив при маршалі Вобані; а я студіював Фолара і Везу і маю досвід у справі оборони краю. До того ж рівнина біля форту Дофін обмивається з трьох боків морем і має форму півострова. Це допоможе тій рівнині оборонятись самостійно. Півострів Мол у дуже вигідному стані. Використаймо це і візьмімось за діло.
Енергійна промова ветерана змусила всі непокірні голоси замовкнути. Генерал мав рацію так говорити. Почуття свого матеріяльного інтересу прилучило кожного до думки де Рувре; і поки губернатор стисканням рук свідчив генералові про те, як він цінить його поради, хоч і зроблені категоричним тоном, усі колоністи вимагали швидкого виконання всіх вищезазначених заходів. Лише два депутати тих зібрань, що були в незгоді один з одним, здається, не приєднувалися до загального рішення й мурмотіли ввесь час десь у кутку словами: „Захоплення функцій виконавчої влади; дуже поспішний рішенець; відповідальність“...
Я скористався з цієї хвилі, щоб дістати наказа від добродія Бланшланда, що його я ждав нетерпляче, і вийшов, щоб зібрати свою залогу і йти з нею в Акюль, не вважаючи на втому, всіма відчуту, лише не мною.