Баю-баю/Заєць і медвідь

Баю-баю
Заєць і медвідь (І. Франко)
• Інші версії цієї роботи див. Заєць і Ведмідь Київ: «Криниця», 1918

Був собі в однім лісі ведмідь, та такий дужий та лютий, що не приведи Господи! Піде було по лісі і душить та роздирає все, що здибле. Ліс був великий і звірини в нім багато, то про те страх пішов на всіх. Аджеж так і року не мине, а в цілім лісі душі живої не лишиться, коли Бурмило буде так господарювати. Рада в раду, присудили звірі вислати до ведмедя посланців і сказати йому:

— Вельможний пане ведмедю! Що ти так знущаєшся? Одного ззіси, а десятьох зо злоств роздереш і покинеш? Адже так до року, то й душі живої в лісі не стане. Ліпше ти ось що зроби. Сиди собі спокійно в своїй гаврі, а ми тобі будемо що-дня присилати одного зпоміж нас, щоб ти його ззів.

Вислухав ведмідь тої мови та й каже:

— Добре! Але памятайте собі, як мене хоч одного дня одурите, то я вас усіх пороздераю!

Від того дня почали звірі день поза день посилати ведмедеві одного зпоміж себе. Почали кидати день у день жереб: на кого впав, той мусив іти до ведмедя і датися йому ззісти.

Одного дня випав жереб на зайця. Перелякався бідний заєць так, що не суди Боже, та що було робити. Ходили другі, мусить і він. І не змагався, тільки випросив собі годинку часу, щоб із жінкою й діточками попрощатися. Та поки там жінку знайшов, поки всю свою сімю скликав, поки попрощалися та наплакалися та наобіймалися, то вже сонце геть з полудня звернуло. Врешті прийшлося зайцеві рушати в дорогу. Іде бідолаха до ведмежої гаври. Та не думайте, що йде заячим кроком-скоком, що біжить вітрові на здогін! Гай, гай! Тепер бідному зайцеві не до скоків. Іде нога поза ногу, іде та й постоює, та все рясні сльози втирає та зітхає так, що аж лісом луна йде. Аж ось бачить, серед ліса криниця камяна, оцямрована, а внизу вода глибока. Став заєць над цямриною, заглядає вниз, а його сльози тільки кап-кап у воду. Та й зразу повеселів і аж підскочив із радости. В його голові зявилася щаслива думка, як би йому й самому від смерти врятуватися і всіх звірів вибавити від сього лютого та безрозумного ведмедя. І вже не плачучи і не зітхаючи, а що духу біжучи, він поспішав до ведмежої гаври.

Було вже над вечір. Ведмідь весь день сидів у своїй гаврі та ждав, коли то звірі пришлють йому когось на обід. Ждав і не міг нікого дождатися. Голод почав йому докучати і разом з голодом почала злість підступати під серце.

— Що-ж се, — ревів ведмідь. — Що вони собі думають? Чи забули про мене, чи може їм здається, що одною вороною я маю бути два дні ситий? О, прокляті звірі! Коли мені зараз не прийде від них страва, то кленуся буком і берестом, що завтра скоро світ рушу до ліса і повидушую все, що в нім є живого, і одного хвоста не лишу!

Та минала хвиля за хвилею, година за годиною, а страва не йшла. Над-вечір уже ведмідь не знав, що з собою зробити з голоду і лютости. В такім настрою застав його заєць.

— Га, ти помано, ти хлистику, ти гусяче повітря! — кричав на нього ведмідь. — Що ти собі думаєш, що так пізно приходиш? То я тебе, такого комаря, маю цілий день голодний ждати?

Затремтів заєць, почувши ведмежий крик і люті ведмежі слова, та скоро стямився і, ставши на задніх лапках перед ведмедем, промовив, як міг, найчемнійше:

— Вельможний пане! Не моя в тім вина що так пізно прихожу. І звірів не можеш винуватити. Сьогодня, в день твоїх іменин, вони, ще досвіта зібравшися, послали для тебе нас чотирьох, і ми всі вітром пустилися до тебе, щоби ти, вельможний паночку, мав сьогодня добрий баль.

— Ну, і що-ж? Чому ж так пізно приходиш і де тамті три? — запитав ведмідь.

— Трапилася нам дуже погана пригода, — мовив заєць. — Міркуючи, що в тім лісі нема иншого пана крім тебе, йдемо собі спокійнісенько стежкою, коли із камяного за̀мку вискочив величезний ведмідь та й до нас. „Стійте!“ кричить. Ми стали. „Куди йдете?“ Ми розповіли по правді. „Го, го, — крикнув він. — Нічого з того не буде. Се мій ліс і я не позволю, щоб ви своїм мнясом годували якогось приблуду, що тут не має ніякого права. Ви мої і я беру вас собі на обід“. Почали ми проситися, благати, почали говорити, що нині твої іменини, і дуже негарно буде, коли ти в такий день лишишся без обіду, — та де тобі, ані слухати не хоче. „Я тут пан, — кричить, — і я один маю до вас право, і ніхто мені тут не сміє втручуватися“. І взяв нас усіх чотирьох до свойого за̀мку. Ледве-ледве я упросив його, щоб хоч мене одного пустив до тебе. Тепер, вельможний пане, сам поміркуй! чи ми винні тому, що ти сьогодня з голоду намлівся, і що тобі далі робити.

Почувши се, ведмідь аж увесь наїжився. Вся його злість обернулася на того нового супірника, що так несподівано став йому на дорозі.

— Се що за якийсь непотріб непотрібний посмів сюди вдертися? — ревів він, дряпаючи землю пазурами. — Гей, зайче, зараз веди мене до нього, нехай його розірву на дрібні шматочки!

— Вельможний пане! — мовив заєць, — се дуже могучий пан, страшний такий…

— Що? Ти думаєш, що я буду його боятися? Зараз веди мене до нього, побачимо, хто буде дужчий.

— Вельможний пане, але він жиє в камянім за̀мку…

— Е, що там мені його за̀мок! Веди мене до нього, вже я його досягну, хоч би він сховався на самий вершок найвищого дерева.

Попровадив заєць ведмедя до криниці та й каже:

— Велика твоя сила! Бач, твій ворог як тільки побачив, що ти наближаєшся, зараз драпнув і сховався до свойого за̀мку.

— Де він? Де він? — кричав ведмідь, оглядаючися навкруги і не бачучи нічого.

— Ходи сюди і заглянь ось тут! — мовив заєць і підвів ведмедя до криниці. Став ведмідь над цямриною, глянув у низ, аж там справді ведмідь.

— Бачиш свого ворога, — мовив заєць, — як заглядає із свойго укріплення.

— Я не я буду, коли його звідти не достану! — мовив ведмідь і як не рикне з цілого ведмежого горла вниз у криницю! А з криниці як не відібється його голос ще вдвоє сильнійше, мов з величезної труби!

— Га, так! — скрикнув ведмідь. — Ти мені ще грозиш? Чекай же, я тобі покажу!

Та й за сим словом ведмідь ба-бах до криниці та й там і потонув. А заєць скочив що-духу до звірів і розповів їм, яким то способом він змудрував ведмедя і вибавив їх усіх від тяжкого нещастя. Не треба вам казати, яка радість запанувала в цілім лісі.