Байки (Свєнціцький, 1874)/Ослова пригода
| ◀ Слѣпцѣ и мотузъ | Байки Ослова пригода |
На судъ ▶ |
|
Лѣнивый оселъ, черезъ рѣчку съ тягаромъ йдучи: Тутъ и останусь — каже — хоть и вбють — я нѣ зъ мѣсця. — Тай ще въ добавокъ поклавъ ся у воду.
Бѣдкавъ ся во̂зникъ, усѣлякого пробувавъ; а далѣй и кинувъ осла, здорово полаявшись.
Лежавъ оселъ, лежавъ, ажь самому обрыдло; встає, легше! и половины тягару не стало. А се бачте була со̂ль, такъ въ водѣ трохи не вся розтопилась.
Хочь и выбили осла красненько; а всежь таки розуму во̂нъ набравъ ся — чекає лише, щобъ черезъ воду погнали.
Та и до̂ждавъ ся собѣ на лихо.
Женуть єго съ тягаромъ; а во̂нъ у воду, мовь въ берлогу лежить — чекає доки со̂ль не розо̂йдеть ся. Вычекавъ, встає — нѣ суди Боже! таке щось налягло, що въ двоє проти прежнёго… А се вже не со̂ль була — клочє! Якъ воды набралось, така вага стала, що ослови трохи хребетъ не вломило.
Не подобає зъ роботою крутити!
Вмѣєшь ѣсти — умѣй и заробити.