Лев та Миша. Старенька Миша горювала: Їй ніде, бідній, було жить,
Головоньки на старість прихилить;
Сама собі по світові блукала… Діток нема: були колись —
Теперечки по світу розбрелись: Одним-одна зосталась мати. —
Пішла вона звичайненько прохати, Щоб Лев в дуплі дозволив їй, Самотній та старій, Хазяйство завести маленьке Біля іх милости близенько. — „Хоч сила всім страшна твоя, Хоч пан ти — каже — між панами, Та хто зна, що́ ще буде з нами: В пригоді, може, стану й я“…
— Хто? ти! — Лев заревів — така погана? Мене, такого пана, Сюди задурювать прийшла?… Пішла! Бач, теревені розпустила! Тікай, поки ще ціла!“ Злякалась Миша, та притьмом, Поміж травою, лопушком, З переполоху почухрала — Туди-сюди — й з очей пропала. —
Раз Лев пішов поживи розглядать,
Та у тенета якось піймався.
Рвонув він раз — тенета не тріщать;
У-друге, в-трейтє — ні… Вже як не силкувався, Як не ревів, Як не вертів, А все-таки не вивертівсь — зостався. Прибігли люде, узяли, Звязали бідного та й повезли
По ярмарках в залізній клітці На диво світові всьому (Видно, були німецькі митці!). Прийшлося гірко бідному йому…
Згадав про Мишу, що́ вона казала,
Та й дума, плачучи: „як-би вона була,
Загинути-б мені, дурному, не дала: Тенета-б всі попрогризала…
І я-б гуляв оце в зеленому гаю, Мов у раю“…
А сам, сердешний, слізоньки ковтає: Є каяття, та вороття немає.
Скажу я, люде добрі, й вам (До казки приказка годиться, Хоч і панам):
Не плюй в колодязь, — пригодиться Води напиться.
|