Байки (Глібов, 1918)/Зозуля й Півень
| ◀ Вовк та Мишеня | Байки Зозуля й Півень |
Лев та Миша ▶ |
|
„Як ти співаєш, Півне, веселенько"…
— „А ти, Зозуленько, ти, зіронько моя,
Виводиш гарно так і жалібненько,
Що іноді аж плачу я…
Як тілько що почнеш співати,
Не хочеться й пшениченьки клювати, —
Біжиш в садок мерщій“…
— „Тебе я слухала-б до-віку, куме мій,
Аби-б хотів, співати“…
— „А ти, голубонько, ти, кралечко моя,
Поки співаєш на калині,
То й весело мені, і забуваю я
Свою недоленьку, життя своє погане
Та безталанне…
А тілько замовчиш,
Або куди летиш, —
Заниє серденько, неначе на чужині…
І їстоньки — не їм, і питоньки — не пю,
Та виглядаю все Зозуленьку мою.
Як гляну на тебе, така ти невеличка,
Моя перепеличко, —
А голосочок то який!
Тонесенький, милесенький такий…
Куди той соловей годиться?“
— „Спаси-бі, братіку, за добреє слівце.
Як не кохать тебе за це?..
І ти виспівуєш, неначе та жар-птиця;
І далебі, що так, — пошлюся я на всіх“.
Де взявся Горобець, послухав трохи їх,
Та й каже: „годі вам брехати
Та одно другого знічевя вихваляти!“
Пурхнув — та й був такий.
За що́-ж, — хто-небудь попитає, —
Зозуля Півня вихваляє?
За те, що Півень годить їй
Та потакати добре вміє:
Рука, як кажуть, руку миє.