Байки (Глібов, 1918)/Гуси
| ◀ Лисиця-жалібниця | Байки Гуси |
Музики ▶ |
|
День за горою погасав;
Затихло все в гаю густому;
Гусятник-хлопець заганяв
Од берега Гусей до-дому;
Гукав їм „гайда!“ і свистав,
Лозиною лінивих підганяв.
„Оттак ми дожились з дурною головою!
Оттак нас стали шанувать!“
Гелгочуть гуси між собою:
„Нам тілько й світа — мандрувать
Від хліва до боло́та
Та ще к тому така голо́та
Лозиною тебе жене, —
Я, мов, ота́ман — бійсь мене!
Де-ж вона в світі — правда тая,
Коли такеє діється з Гусьми?
Забула мабудь доля злая,
Відкіль наш рід і що́ за птиці ми.
Учені та розумні люде
Усюди славу рознесли,
Що наші прадіди — нехай їм легко буде —
Великий город Рим од ворога спасли“…
А хлопець слуха і сміється:
„Тривайте, прийдуть празники́ —
І ваша славонька минеться:
Хазяйка побере за вас коповики́;
Поопадають ваші роги
На перекір старовині,
Лежати-мете в чиріні,
Між стравою задравши ноги“.
Сказав би байку ще не так
Та мій язик примовкнуть мусить:
Буває, вискочить гусак,
Почне сичать та ще й укусить.