КОМБАТ ЩОРС
(Фрагмент)
Вісімнадцятий далекий рік.
Сніжок.
Ніч.
На вулицях Чернігова старого
торопко у млі зникає крок,
і проходить небосхилом місяць строго.
Темно. Вбого й тихо в вулицях глухих.
Насторожено затихли перевулки.
В губернаторськім будинку —
гомін, сміх
і гудуть слова й промови п'яні гулко.
П'ють міцне старе вино пани
і, сп'янівши, б'ють себе у груди.
„Клянемось…“ — „Із першим подихом весни…“
„Клянемось…“ — „Більшовиків уже не буде…“
„Клянемось…“ — ще хтось кричить крізь хміль і сон…
В місті ходить темним привидом тривога.
А до міста з степу
входить батальйон
на чолі з своїм комбатом любим, строгим.
І не встигли ще пани з труських долонь
випустить крихкі склянки й гвинтівки взяти,
пролунав на вулиці наказ комбата:
„Батальйо-он! По білій сволочі — огонь!“
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
|
Рідша над старим Черніговом юга.
Дим розходиться.
На синім сході дніє.
На майдані — труп присипала пурга.
Зірваний погон, і кров густа лисніє.
Над будівлями ж червоний прапор віє.
1939 р.
