СТРЕМЕНО
В пилу іржаве стремено́
знайшов я на дорозі.
Кому належало воно?
Чия нога в остро́зі
у запалі рвучких атак
на нього налягала,
коли клинок, як смерті знак,
рука бійця здіймала?
А може в ньому берегла
жорстокий присуд доля,
як вершник, вибитий з сідла,
з конем летів із поля,
по перелогах, по стерні
волікся головою,
у непотрібнім стремені
застрянувши ногою?
І хто він був: чужий чи свій?
Чи недруг, чи товариш?
За що і з ким ішов на бій?
Чи знав, що не забариш
жорстоку смерть, коли рука
її знялась для страти?
Чи може він і сам шукав
нагоди, щоб сконати?
Дарма! Не розгадати нам
того, що прахом дише.
Земля таємні письмена
для людства мудро пише.
Навчись, мов книгу на столі,
читать таємну мову —
й стебло, пригнуте до землі,
і скалку круглякову.
1940 р.
|
