Анотований "Улісс"/Стор 026
| ◀ Стор 025 | Анотований "Улісс" , перекладено користувачами Вікіджерел Стор 026 |
Стор 027 ▶ |
|
- Облиш плачі, сумний пастух, плачі облиш
- За Лікідом, скорботу, він не вмирав,
- Під водяну поверхню він зануривсь лиш ...
- Тоді це має бути рухом, актуалізація можливого як такого. Фраза
Аристотеля сформувалась у бурмотінні віршів учнем і поринула у
вчену тишу бібліотеки Святої Женев'єви де він читав, захищений
від гріховного Парижа, вечір за вечором. Поруч тендітний сіамець зубрив
підручник стратегії. Навколо мене мізки ситі і ті, що насичуються: пришпилені під лампами,
ледве ворушать щупальцями: а в темноті мого розуму лінь
підземного світу, відразлива, яка боїться світла, ворушачи своїми драконячими лускатими складками.
Думка це думка про думку. Спокійна ясність. Душа це,
певним чином, все суще: душа це форма форм. Спокій неочікуваний, неосяжний,
сяючий: форма форм.
- Толбот торочив:
- Й чудесною владою того, хто йшов по водах,
- Й чудесною владою...
- — Перегорни, сказав Стівен заспокійливо. Я нічого не бачу.
- — Що, сер? запитав безхитрісно Толбот, нахиляючись вперед.
- Його рука перегорнула сторінку. Він випростався і продовжував, ніби
пригадавши. Про того, який йшов по водах. І тут лежить його тінь на цих малодушних
серцях і на серці богохульника, на його вустах, на моїх. Вона лежить
на уїдливих обличчях тих, хто запропонував йому монету з данини. Кесарю
Кесареве, Богу Боже. Довгий погляд темних очей, загадкове речення,
яке буде ткатися знову і знову на кроснах церкви. Ай.
- Відгадай загадку, розпусний молодець.
- Сім’ячко посіяти дав мені отець.
- Толбот закрив книжку і поклав її в ранець.
- — Я почув все? запитав Стівен.
- — Так, сер. О десятій хокей, сер.
- — Корткий день, сер. Четвер.
- — Хто відгадає загадку? – запитав Стівен.
- Вони пакували підручники, клацали олівці, шурхотіли сторінки. Скупчившись,
вони затягували і застібали ранці, разом весело ґелґочучи: