Анотований "Улісс"
Джеймс Джойс, перекладено користувачами Вікіджерел
Стор 026
Примітки перекладача(ів) подаються в Обговореннях сторінок. В перекладі переважно збережена пунктуація Джойса.
Облиш плачі, сумний пастух, плачі облиш
За Лікідом, скорботу, він не вмирав,
Під водяну поверхню він зануривсь лиш ...
Тоді це має бути рухом, актуалізація можливого як такого. Фраза

Аристотеля сформувалась у бурмотінні віршів учнем і поринула у
вчену тишу бібліотеки Святої Женев'єви де він читав, захищений
від гріховного Парижа, вечір за вечором. Поруч тендітний сіамець зубрив
підручник стратегії. Навколо мене мізки ситі і ті, що насичуються: пришпилені під лампами,
ледве ворушать щупальцями: а в темноті мого розуму лінь
підземного світу, відразлива, яка боїться світла, ворушачи своїми драконячими лускатими складками.
Думка це думка про думку. Спокійна ясність. Душа це,
певним чином, все суще: душа це форма форм. Спокій неочікуваний, неосяжний,
сяючий: форма форм.

Толбот торочив:
Й чудесною владою того, хто йшов по водах,
Й чудесною владою...
— Перегорни, сказав Стівен заспокійливо. Я нічого не бачу.
— Що, сер? запитав безхитрісно Толбот, нахиляючись вперед.
Його рука перегорнула сторінку. Він випростався і продовжував, ніби

пригадавши. Про того, який йшов по водах. І тут лежить його тінь на цих малодушних
серцях і на серці богохульника, на його вустах, на моїх. Вона лежить
на уїдливих обличчях тих, хто запропонував йому монету з данини. Кесарю
Кесареве, Богу Боже. Довгий погляд темних очей, загадкове речення,
яке буде ткатися знову і знову на кроснах церкви. Ай.

Відгадай загадку, розпусний молодець.
Сім’ячко посіяти дав мені отець.
Толбот закрив книжку і поклав її в ранець.
— Я почув все? запитав Стівен.
— Так, сер. О десятій хокей, сер.
— Корткий день, сер. Четвер.
— Хто відгадає загадку? – запитав Стівен.
Вони пакували підручники, клацали олівці, шурхотіли сторінки. Скупчившись,

вони затягували і застібали ранці, разом весело ґелґочучи:

Анотації

ред.