Анотований "Улісс"/Стор 021

by Джеймс Джойс

◀ Стор 020

Анотований "Улісс" Джеймс Джойс, перекладено користувачами Вікіджерел Стор 021

Стор 022 ▶

Примітки перекладача(ів) подаються в Обговореннях сторінок. В перекладі переважно збережена пунктуація Джойса.

Вікідані

одним з яких був Малліган, Арій, який все життя воював проти
єдиносущності Сина з Отцем, Валентин, який гребував
земним єством Христа, і хитромудрий єресіарх із Африки, Савеллій, який стверджував, що
Отець Сам був власним Сином. Слова, які тільки що сказав Малліган,
зубоскалячи над чужоземцем. Пустопорожнє зубоскальство. Неминуча порожнеча очікує їх
усіх, що тчуть вітер: погроза, роззброєння і поразка від
готових до бою ангелів церкви, воїнства Михаїла, яке у пору розбратів завжди
встає на її захист зі списами і щитами.

Браво, браво! Тривалі оплески. Zut! Nom de Dieu! [Прокляття! До дідька! (франц.)]

— Я, звичайно, британець, продовжував голос Хейнса, і я почуваюсь ним.

До того ж мені зовсім не хочеться побачити свою країну в руках німецьких євреїв.
Боюся, що зараз це наша національна проблема.

Двоє чоловіків стояли на краю скелі, спостерігаючи: бізнесмен і човняр.

— Пливе в затоку Баллок.

Човняр з деякою зневагою кивнув на північ затоки.

— Там буде сажнів п'ять, сказав він. Туди його й винесе,

коли біля першої почнеться приплив. Дев'ятий день сьогодні.

Чоловік, що втонув. Вітрило кружляє по пустельній бухті, очікуючи

поки вирине розбухлий мішок і поверне до сонця набрякле обличчя, вибілене сіллю.
А ось і я.

Звивистою стежкою вони спустилися до невеличкої затоки. Бик Малліган стояв

на камені без піджака, відшпилена краватка тріпотіла за плечем.
Поблизу нього юнак, вчепившись за виступ скелі, повільно по-жаб’ячи рухав
зеленими ногами желейній товщі води.

— А брат з тобою, Мейлахі?

— Та ні, він у Вестміті, у Беннонів.

— Досі там? Мені Беннон прислав листівку. Говорить знайшов собі там солоденьку молоденьку

штучку. Фотодівчина, так він її називає.

— Зняв, га? З короткою експозицією?

Бик Малліган всівся розшнурувати черевики. З-поза виступу скелі вигулькнуло

червоне обличчя літнього чоловіка, який пирхав. Він видряпався на камені,
вода блищала на його лисині з сивуватим віночком волосся, вода стікала по
грудях, по черевцю, струменіла з чорних мішкуватих трусів.

Бик Малліган звільнив дорогу, пропускаючи його, і, кинувши погляд на

Хейнса і Стівена, побожно перехрестив нігтем великого пальця собі лоб і грудну клітку.