Анотований "Улісс"/Стор 009
| ◀ Стор 008 | Анотований "Улісс" , перекладено користувачами Вікіджерел Стор 009 |
Стор 010 ▶ |
|
- — Це ображає мене, відповів Стівен.
- Бик Малліган крутнувся на підборах.
- — О, неможливий суб’єкт! вигукнув він.
- І швидко пішов геть вздовж парапету. Стівен залишився на місці, пильно вдивляючись
в гладь затоки в напрямі мису. Море і мис зараз оповилися серпанком.
У скронях стукала кров, туманячи погляд, і він відчував, як пашать його
щоки.
- Голос з башти гучно покликав:
- — Малліган, ви нагорі?
- Він обернувся до Стівена і сказав:
- — Поглянь на море. Яке йому діло до всіх образ? Облиш Лойолу,
Кінч, і рушаймо вниз. Наш сакс не дочекається свого бекону.
- Голова його затрималась на мить над сходами, нарівні з
дахом.
- — І не нудьгуй через це цілий день. У мене сім п'ятниць на тиждень. Облиш
скорботну задуму.
- Голова зникла, але бубнявий голос продовжував, спускаючись, долинати зі
сходів:
- Не відвертайсь і не жалкуй
- За прикрою таї́ною любові
- Там Фергус мідними возами владарює.
- Тіні лісів нечутно пропливали в мирному спокої ранку від
сходів до моря, туди, куди він дививсь. Біля берега і далі дзеркало
води біліло слідами бистрих легкоозутих стоп. Білі груди тьмяної
хвилі. Попарне сплетення наголосів. Рука, щипаючи струни арфи, народжує
сплетення акордів. Злитносплетених слів ніби хвиль білогрудих мерехтіння на тьмяному
відливі.
- Хмара поволі закриває сонце, і в тіні густішає зелень
затоки. Вона була позаду нього, чаша гірких вод. Пісня Фергуса: я співав її
самотній вдома, приглушуючи довгі похмурі акорди. Двері до неї були відкриті:
вона хотіла чути мою музику. Мовчазно із співчуттям та благоговінням я підійшов до її ложа.
Вона плакала на на своєму убогому одрі. Над цими словами, Стівен: над гіркою таїною
любові.
- — Де все тепер?