Ілюстрована історія України/Минувшина нашого краю
| ◀ Про історію і передісторичне житє | Ілюстрована історія України Минувшина нашого краю |
Перші сліди чоловіка ▶ |
|
|
2. Минувшина нашого краю. Найстарші звістки про минувшину дає нам сама земля. Буває часом де ріка глубоко вріжеть ся в високий беріг і відкриє стрімку кручу, — цїкаві річи можна побачити на такім урвищу, і хто вміє розуміти їх, як по книзї прочитає по них історію землї і того житя, що на нїй розвивало ся і минало ся.
._c._12.jpg)
На самім верху побачить він чорну землю від перегною трави і всякої ростини, часом і якісь слїди людського житя, якісь загублені річи. Се найновійший шар, званий в ґеольоґїї алювієм[1]. Під ним шар жовтої глини, глею, або льосу, як її звуть по ученому; буває часом і кілька шарів ріжної глини, роздїлені між собою верствами піску або каміння. Се так звані ділювіальні верстви. В таких верствах часом доведеть ся побачити великі кости, зуби й иньші останки давнїх звірів, або углє, кремінцї та кістки оброблені рукою чоловіка[2]. Під тим шари вапнистого каміння, легкого, губковатого, з ріжними черепашками в нїм — так званї верстви третичні. Далї часом покажеть ся чиста крейда — останок давнього глубокого моря, рябі рухляки, а ще далі — верства камінного угля; на останку ж, на сподї — мертвий твердий камінь, стоплений огнем ще з тих часів, як земля була горяча і застигала зверху, вкриваючи ся твердою камінною корою.
По сих ріжних верствах каміння, глин, пісків, по ріжних останках ростин і звірят учений ґеольоґ скаже, чи було тодї на сїм місцї море чи суша, покаже, які ростини росли і які звірі водили ся, як виглядали, чим живили ся. Великі зміни переходила кожна сторона. Де тепер сухий степ, там хвилювало колись глубоке море, водили ся ріжні морські живини; потім, як дно підіймало ся, вода спливала, а від останків ріжних живин, що колись жили в морі, лишали ся купи кісток, черепашок, які збивали ся з часом у верству каміня-вапняка; їх заносив намул рік або порох вітрів, наростав цїлими шарами погній від усяких ростин та живин.
З тих останків можна знати, що тодї як починало ся людське житє на землї, море спливало з наших сторін. Давнїйше воно покривало майже цїлу Україну, а під кінець третичної доби вже мало що виступало за теперішнї береги моря Чорного, Азовського і Каспійського: сї три моря були одним морем, як ще й тепер знати по великих млаках (солончаках) між Азовським і Каспійським морем та иньших слїдах. Гори Карпатські, Кримські, Кавказькі підіймали ся поволї над рівниною, і так на початку ділювіальної доби вигляд нашого краю вже значно наблизив ся до теперішнього. Але мав він іще перебути одну переміну, яка сильно відбила ся на його житю і вигляді, а були то ледові часи.
._c._13.jpg)
В першій половинї третичної доби в Европі було так горячо, як тепер в центральній Африцї. Ростинність була незвичайно буйна, роскішна — буйнїйша нїж в теперішнїх горячих краях. Звіря всякого земноводного було страшенно богато, великого, чудацького; ті звірі позникали, тільки в землї полишали ся їх кости: були то велетеньскі ящірки ріжні роди слонів, величезні птицї. Але повітрє ставало холоднїйше, і ті ростини та звірі, що не могли жити в холоднім краю, заникали, а зіставали ся такі, що приспособили ся до холоднїйшого повітря, як мохнаті слони-мамути або волохаті носороги. В ділювіальній добі від вохкости та холоду почала земля замерзати на півночи; велика сила леду збирала ся в теперішнїй Швеції і Фінляндії й звідти все поширювала ся, поступаючи далї на полудне. На якийсь час сї вічні леди, що лежали цїлі сотнї й тисячі лїт, захопили й північну частину нашого краю,- а потім, як потеплїло, стопили ся і уступили ся на північ. Слїдом від них зістали ся великі шари глини — того намулу, що наносила
._c._14.jpg)
._c._14-1.jpg)
вода, як топили ся ті величезні леди, верстви піску і каміння, принесеного ледом, — і широкі та глубокі річні долини, що продерли води з-під тих ледівцїв.