Як наголошувати наші прізвища на -енко?
| Ця робота є суцільним текстом, будь ласка за можливістю з'єднайте її з Індексом. |
Як наголошувати наші прізвища на -енко?
Дуже прикметні для української мови прізвища на -енко викликують у нас сумніви щодо того, де класти наголос: чи на передостанньому складі, себто, на першій частині цього цікавого наростка, чи на третьому від кінця складі, при чому деколи цей останній наголос збігається з наголосом слова, з якого цим наростком утворене прізвище. Інших, крім цих двох, наголосів тут не буває. Це питання, цікаве саме для себе, важне для мовознавця, не меншу вагу має і в практиці, з ним доводиться нам часто зустрічатись, та й варто нам над ним спинитися і попробувати дати декілька практичних указівок.
Треба сказати, що поважних указівок вияснити це явище не було. Різні наголоси в таких прізвищах зводили з відміною слів, що лягли в основу таких прізвищ: на який, мовляв, склад пня такого прізвища падає наголос у родовому однини, то такий наголос і має прізвище на -енко. А отже воно не так. Безліч прикладів указує на те, що це справи не пояснює. Треба шукати іншого пояснення.
Попереду хочемо коротенько спинитися над тим, звідкіля взялися такі прізвища.
Постали вони з форми середнього роду прикметників, а саме так званої іменної форми (у нас, за російською граматикою, звуть її «скороченою»), і то прикметників здрібнілих, із наростком -енький (середній рід іменної форми -енко, з відм'якшенням н, як воно часто буває у прізвищах), при чому, як ця форма вказує, значення такого наростка є здрібніння, він означає щось менше, ніж ім'я з якого утворене слово на -енко, а далі «сина», «походження» і т. д. Сліди таких прикметників залишилися в нерідних у нас іще й досі прізвищах, таких як: Миленко (пор. миленький), Сухенко (пор. сухенький), Чорненко, Босенко, Зленко, Зєлененко, Лісенко (пор. лісний), Чубатенко, Понятенко (пр. понятий) і т. д. Вже з цього неважко установити первісний наголос таких прізвищ. У здрібнілих недовгих прикметників на -енький він падає на передостанній склад, і такий наголос у названих прізвищах не викликує в нас ніяких сумнівів, усі ми кажемо: Милєнко (у Празі звали кол. артиста театру Садовського – він там жив – з-російська Міленко, пор. рос. міленькій), Сухéнко, Чернéнко, Босéнко, Понятéнко і т. п. Отож із історичного становища беручи, у прізвищах на -енко повинен би наголос падати на передостанній склад. А проте так воно не є. Велика кількість таких прізвищ у нашій мові має третій від кінця наголос, тим то ми хочемо саме з цього приводу докинути декілька своїх думок і спробувати зв'язати наголос прізвищ з якимись структуральними мовними явищами.
На наш погляд, справа ця тісно в'яжеться з кількістю складів слова чи власного імени, з якого утворилося прізвище на -енко. Виходячи з того, що первісне значення таких прізвищ вимагало парокситонового (на другому з кінця) наголосу, то неважко буде зрозуміти, що прізвище з односкладових слів зберегли і зберігають наголос на передостанньому складі, отже:
горб – Горбéнко кіт – Котéнко зуб – Зубéнко бик – Бичéнко лис – Лисéнко[1] швець – Шевчéнко Гринь – Гринéнко Праць – Процéнко Стех – Стешéнко Гнат – Ігнатéнко Луць – Луцéнко Кость – Костéнко і т. д
Ніяких винятків тут ми не найдемо. Коли в нас наголошують «Лúсенко», і дехто вперто доказує, що такий наголос правдивий, то ми на це вкажемо на деякі видання, де наш композитор ставив наголос на е. А втім, тут можливий підо впливом інших прізвищ, про які говоримо далі – новіший вже пересув наголосу, який ми побачимо і в інших випадках. Д в о с к л а д о в і окситонові (з наголосом на останньому складі) слова творять теж прізвища на -енко з наголосом – на передостанньому складі, пор.:
ведмíдь – Ведмедéнко; грабáр – Грабарéнко; кушнíр – Кушнірéнко; чабáн – Чабанéнко; стовбýн – Стовбунéнко; совá – Совéнко; Івáн – Іванéнко; Петрó – Петрéнко; Мусíй – Мусієнко; Явтýх – Явтушéнко; Давúд – Давидéнко; Денúс – Денисéнко; Семéн – Семенéнко; Петрýсь – Петрусéнко; Кузьмá – Кузьмéнко і т. д.
Те саме треба сказати про двоскладові п а р о к с и т о н о в і слова (з наголосом на передостанньому складі). І тут прізвища на -енко утворені з таких слів, мають наголос на передостанньому складі, і то без огляду на те, чи слово кінчається приголосівкою, чи голосівкою:
вúнник – Винничéнко; пúсар – Писарéнко; тúтар – Титарéнко; Дóрош – Дорошéнко; Кóнон – Кононéнко; Сúдір – Сидорéнко; тéсля – Теслéнко; шéльма – Шельмéнко; чáйка – Чайчéнко; чáпля – Чаплéнко і т. д.
Але ж тут уже часто можна помітити, що наголос хитається; в деяких околицях можна добачити пересув наголосу з наростка на наголос імени, з якого утворено прізвище, напр.: Юхúм – Юхимéнко і Юхúменко; Дем'ян – Дем'янéнко і Дем'яненко; Мартúн – Мартинéнко і Мартúненко; Свирúд – Свиридéнко і Свирúденко; Макáр – Макарéнко і Макáренко і т. д. Є це явище пізніше. Тут уже грало більшу ролю саме ім'я, з якого утворено прізвище, аніж значення наростка, а саме – здрібніння чи походження.
Те саме бачимо у трискладових словах, де слово, з якого утворено прізвище на -енко, має більшу вагу для народної свідомости, ніж наросток із його первісним значенням. Тимто у трискладових словах помічаємо тенденцію зберігати у прізвищах наголос на наголошеному складі слова, напр.:
підкóва – Підкóвенко; Самíйло – Cамíйленко; Микúта – Микúтенко; Сенюта – Сенютенко; Ярéма – Ярéменко і т. д. хоч можливі, і живі й досі такі наголоси, як:
Микитéнко, Яремéнко, Самійлéнко, Підковéнко і т. д.
Цікаво, що двоскладові слова, поширені здрібнілим наростком -ко, -ка, -ок, -ець мають у прізвищах пропарокситоновий наголос, хоч у прізвищах без того наростка вони парокситонові, пор.:
любий – Любенко, але любко – Любченко; Іван – Іваненко, але Іванко – Іванченко; Василь – Василенко, але Василько – Васильченко; Сава – Савенко, але Савка – Савченко; Феся – Фесенко, але Феська – Фещенко і т. д. – себто вони зберігають наголос слова, з якого утворилися, таким чином ми маємо наголоси, як:
Терéщенко, Івáщенко, Семéненко, Омéльченко, Онúщенко, Малáнченко, Парáщенко, Одáрченко, Орúщенко і т. д.
Це торкається і односкладових слів, з яких утворено прізвища на -енко, пор.:
Лев – Левéнко, але Левкó – Лéвченко; зуб – Зубéнко зубéць – Зýбченко; Федь – Федéнко Федькó – Фéдьченко і т. д.
Тільки ж не в усіх прізвищах той новий наголос обов'язує, бо ж ми говоримо тільки: Гринчéнко, Тимчéнко, Зінчéнко, Грищéнко, Гнатчéнко, Журчéнко, але ж тенденція до наголошування на третьому складі і тут видна.
Із усього цього видко, що тут ми мусимо рахуватися і з деякими наростками. Ось, наприклад, трискладові імена, що кінчаються на -ило і в нашій мовній свідомості асоціюються із згрубілими словами з наростком на -ило, у прізвищах на -енко, з них утворених, мають наголос усе на наростку, на попередньому складі, пор.:
копúло – Копилéнко; барúло – Барилéнко; Кирúло – Кирилéнко; Данúло – Данилéнко; Гаврúло – Гаврилéнко і т. д.
Данилéнко, але Данúльченко (пор. Данúлко); Гаврилéнко, але Гаврúльченко (пор. Гаврúлко); Барилéнко, але Барúльченко (пор. барúльце); Кирилéнко, але Кирúльченко і т. д.
Зате прізвища утворені зі слів наростком -ик, -ник, усе парокситонові без огляду на число складів, і в первісному слові, і в прізвищі, напр.:
різнúк – Різниченко; коліснúк – Колісничéнко; мірóшник – Мірошничéнко; Михáйлик – Михайличéнко і т. д.
Як придивитися до всього цього процесу, то кількість складів, так узагалі, мусіла передусім вплинути на пересув наголосу з наростка на наголошений склад слова, з якого прізвище на -енко утворено. Це до деякої міри помітно вже на двоскладових словах парокситонова-них, таких, як: вúнник, Дóрош і т. д. (за ними пішли згодом і слова окситонові, напр.:
кушнíр – Кушнірéнко). У чотирискладовому прізвищі, утвореному з таких слів чи імен (Винничéнко, Дорошéнко), відчувається два наголоси: побічний – на четвертому складі від кінця, і головний – на другому. Первісний наголос слова, з якого утворено прізвище, все ж зберігся, хоч не з такою силою – і тут бачимо той пересув наголосу з наростка на наголошений склад слова, з якого постало прізвище. Коли ж прізвище на -енко мало мати ще більше складів, напр. п'ять, то ті п'ятискладові прізвища, всі без винятку, діставали вже наголос на третьому від кінця складі, той наголос збігався з наголосом слова, з якого прізвище на -енко утворилося, напр.:
удовúця – Удовичéнко; веретéнко, веретéнце – Веретéненко, Веретéнченко; Маріян – Маріяненко; Миколáй – Миколáєнко; Никодúм – Никодúменко; Солопíй – Солопíєнко; Опанáс – Опанáсенко; Халимóн – Халимóненко і т. д.
Ясна річ, що всі складові слова, які мають багато складів, теж зазнали такого пересуву, і ми тепер, не вагаючись, наголошуємо такі прізвища на третьому з кінця складі, бо тут наголос збігається з наголосом слова, з якого прізвище постало:
макогíн – Макогóненко; криворóтько – Криворóтченко; скоробрéха – Скоробрéшенко; гнилошкýр – Гнилошкýренко; гнучкошúй – Гнучкошúєнко; Стародýб – Стародýбенко; Суховíй – Суховíєнко і т .д.
Що число складів грало й грає тут важну ролю, пізнати ще й із того, що і в більше складових здрібнілих прикметниках на -енький, з яких постали прізвища на -енко, наголос падає на третій від кінця склад, а не на другий, і ясна річ, такий наголос мають і прізвища на -енко, з таких прикметників утворені, пор. напр.:
кучерявий – кучерявенький – Кучерявенко; кострубáтий – кострубáтенький – Кострубáтенко; лепетлúвий – лепетлúвенький – Лепетлúвенко і т. д.
Сюди належать, за асоціяцією, і такі наголоси як:
Корóтченко (корóткий), Садівнúченко (садівнúчий), Старúченко (Старúцький), Головáтенко (і взагалі всі прізвища, утворені з прикметників на -атий, -яний, -який у здрібнілій їх формі), Загорóдненко, Недобúтенко і інші, утворені зі складових прикметників.
З усього сказаного, здається, ясно, що в наголошуванні прізвищ на -енко, де, властиво, наголос повинен би падати на передостанній склад прізвища, заважила таки кількість складів, і що чим їх більше, тим частіше наголос пересувається на третій від кінця склад. Так само з усіх міркувань і з прикладів видно, що до деякої міри тут заважили й деякі наростки в поодиноких словах, з яких прізвища на -енко утворилися.
Примітки
ред.- ↑ Такий наголос буде, як і виводити це прізвище від прикметника , «лисий», як на це вказують наші перші міркування.