Як будується оповідання/Авантурне журнальне оповідання/Аналіза
| ◀ Червоний Вартовий на рифі | Як будується оповідання Авантурне журнальне оповідання Червоний Вартовий на рифі. Аналіза |
|
Оповідання взагалі можна поділити так: 1) оповідання з переважно структурною (механічною) мотивацією розвязки („авантурні“ оповідання) і 2) оповідання з переважно внутрішньою (психологічною) мотивацією розвязки (просто „оповідання“).
Треба, одначе, сказати, що в нашій (українській і російській) літературі перший ґатунок мотивації мало розроблено. Його загнано в бульварні романи, де він шаблоново списується з не найкращих европейських зразків. У цім підпіллю він зостається й по цей час. Тим часом корифеї західної літератури вживають його з такою-ж обачністю, пошаною й пильністю, як і мотивацію психологічну.
Треба й ще сказати, що психологічна мотивація куди більший дає простір філософії, а зокрема моралі.
Основна фігура старої російської літератури — „кающийся дворянин“ полюбляв саме отакий напрям мислення, що, очевидно, йому й припадало „по штату“.Наведене оповідання належить саме не до цієї категорії. Це типове англійське „novel“ з ілюстрованого часопису, ще й за рік 1895.
Спочатку про порядок аналізи:
1) Структурна (механічна) мотивація розвязки. Що це значить? Коли авторові треба пояснити, яким чином його герой потрапив, прим., у Каліфорнію, він вигадує для цього щось, — скажемо, втечу, наукову експедицію, спадщину, нещасливий чи щасливий випадок, то-що. Оце все будуть ґатунки структурної мотивації.
2) Психологічна (внутрішня) мотивація. Коли герой у Каліфорнії забиває свого батька (свідомо), то це треба вмотивувати. Батько міг мати намір сам убити його, міг відняти в нього наречену, міг бути його класовим ворогом, то-що. Це буде психологічна мотивація. Наколи-б це вбивство сталося випадково, була-б потрібна механічна (структурна) мотивація такої випадковости.
Це дві головних категорії. Инші, дрібні, з'ясуються в ході аналізи.
У данім оповіданні є дві головних дієвих особи. Це, по-перше, „Червоний Вартовий“, це, по-друге, злочинець Комбо Картер.
Почнімо з першого.
Буй („Червоний Вартовий“).
А. Структурна мотивація появлення буя.
Буй, в якому має загинути Комбо, повинен з'явитись на суші, щоб Комбо, міг у нього влізти. Це перша найпростіша, найочевидніша вимога.
Треба вмотивувати досить великий розмір буя. Для цієї, здавалося-б, подробиці написана половина першого розділу. Центр цієї мотивації є речення: „Малі країни полюбляють великі речі“. Це речення заховано під грубу шкаралущу побутового нарису життя колоніяльного порту.
До опису цього побуту, до місцевого патріотизму додано також економічну його мотивацію — мотивацію мотивації. Колонія Англії, переведена на самооплатність, не хоче давати метрополії замовлень. Не забуваймо, що оповідання 1895 року, отож одбиває ще цілковиту індустріяльну нерозвиненість домініонів.
Але нас цікавить зараз не те. Нас цікавить монструозна послідовність: економічні стосунки, як причина збудування буя в колонії; збудування буя в колонії, як причина його великого розміру. Старанність і майстерність мотивації — просто дивовижні!
Ще з більшою пильністю розроблена мотивація 2) появи буя:
а) Назва „Кіт і Кошенята“ для рифу настільки мистецька й яскрава, що якийсь буй здається проти неї дрібничкою.
б) Починається дія історією з начальником портової управи. Ця побічна тема, що служить в однораз фальшивими рамцями оповідання, дає фальшиву зав'язку якоїсь історії якогось капітана Гейнса. Читач жде, що оповідання буде на морську тему.
в) „Зелений промінь“ маяка, виявляється, нікуди не годиться. Як антитеза до нього, вперше з'являється ідея про буй… або про світляний корабель.
Звернімо увагу на докладність мотивації. Здається, чого простіше — просто треба встановити буй. Але тоді читач може зарано звернув-би на нього увагу з иншого погляду. Ще раз підкреслюється неминуча потреба в буї. Буй народжується не як Атена Паллада з Зевсової голови, а наростає органічно, як у реальному житті, може — ще органічніше.
г) Охрещення буя цілком легалізує цей персонаж в очах читачів оповідання. Він має остерігати кораблі від „Кота“.
Лінія морського оповідання продовжується. Цілий розділ на структурну мотивацію!
Б. Дзвін на буї.
Дзвін на буї відограє службову ролю. Він править за звязок поміж буєм і Комбо Картером; 1) Комбо ненавидів дзвони; 2) дзвін на буї нагадує коров'ячі дзвоники, що були дуже знайомі скотокрадові Комбо; 3) коли Комбо тікає з в'язниці, йому навздогін гуде тюремний дзвін, і, нарешті, 4) ці два роди дзвонів об'єднуються в момент смерти Комбо; гуде дзвін на буї, а він чує тюремний дзвін коло шибениці.
Остання сцена як найкраще підготована попередніми натяками.
Яле тут ми маємо вже мотивацію психологічну. Про це нижче.
А. Структурна мотивація втечі Комбо: 1) смертний присуд; 2) незвичний до служби вартовий — рекрут Аштон; 3) зубний біль Аштона, що дасть Комбо змогу сховати своє обличчя; 4) Комбо удає акт самогубства; 5) Комбо покриває курява вулиці.
Ми бачимо, з якою пильністю розроблено цю мотивацію. Але, щоб додати їй більшої реалістичности автор не забуває перешкод до втечі й перекидає їх по одній, утрудняючи помалу становище втікача.
Б. Перешкоди до втечі: 1) кайдани на ногах, 2) грати, 3) біла картка (відпуск Аштона); до цієї основної перешкоди, потрібної для того, щоб счинити сполох, додано ще й мотивацію — формалізм старого полковника; щоб здійснити цю перешкоду, треба заранше звернути на неї увагу Комбо, инакше він знайшов-би її в кешені; 4) Сюлліван — його фізична сила, рушниця.
В. Комбо наближується до буя. Моменти: 1) рана в ногу, 2) ніде тікати, 3) паркан гамарні, 4) буй, 5) гроза і шквал, 6) неможливість порятунку (див. нижче).
А. Статисти для структурної мотивації:
- 1) Сюлліван.
- 2) Вартовий при вході.
- 3) Майстер Сем Джонсон.
Це чисто службові ролі, звичайні для всякого оповідання з куди слабшою мотивацією.
Майстер Джонсон одночасно потрапляє у:
Статисти для звязку між Комбо і буєм:
- 1) Майстер Джонсон (приймає до себе в науку сина забитого Картером Страттона).
- 2) Дочка начальника тюрми (каже спіч над буєм, дає йому ім'я „Червоний Вартовий“). Цей спіч і вся сцена підводить читача до розд. II. Звязує їх особа дочки начальника тюрьми.
- 3) Дзвін на буї, коров'ячі дзвоники й т. и.
Тоб-то люди, потрібні не для справжньої зав'язки оповідання, а для фальшивих зав'язок та розвязок.
1) Начальник Портової Управи.
2) Капітан Гейнс. Ці двоє починають фальшивий морський сюжет — між ними зав'язується якийсь стосунок, що в кінці виливається в коротку розмову. Цей фальшивий сюжет має аж три завдання:
- а) умотивувати появу буя;
- б) дати зовнішні рамці оповіданню („обрамление“). Але ця облямівка фальшива — капітан і начальник не розповідають одне одному даного сюжету;
- в) одвести читачеву увагу від справжньої теми.
Можна-б іще додати, що попередня історія з капітаном служить для того, щоб надати авторитетности заяві капітана про шруби й прогоничі в буї в кінці оповідання, і таким чином, унеможливити для Комбо порятунок.
3) Страттон, син забитого управителя контори, служить для того, щоб одвести думку читача від справжньої розвязки. Читач бачить месника, що стоїть уже поруч зі схованкою злочинця; мало того, Страттон „збирається пошукати“ Комбо саме там, де він є. Як особа, що фігурує в ролі особи дієвої (хоч і фальшивої), він подається повніше; є його характеристика, коротенька історія його після смерти батька й т. д. Це стоїть у згоді з загальним принципом: що реалістичніше й повніше трактується якась особа в оповіданні, то більшу ролю мимоволі віддає їй читач у ході подій[1].
4) У Страттона є ще одна роля, її ми побачимо нижче.
Перейдімо тепер до психологічної мотивації.
Дві категорії: 1) умотивування вчинків дієвих людей, 2) виправдання перед читачем розвязки (мораль).I. Психологічної мотивації вчинків дієвих людей в оповіданні власне майже немає. Рухи Комбо, Страттона, капітана Гейнса, начальника порту, Сема Джонсона, дочки начальника тюрми ми надибуємо в розділі структурної мотивації. Їхня психологічна природність не потрібує ніякої мотивації, — вона просто випливає з даної ситуації. Ми вже вказували, що дане оповідання має переважно структурну мотивацію. Є психологічна характеристика рекрута Аштона, але й вона звязується з механічним фактом саме його рекрутства, недавнього перебування в війську.
Бодай що не єдиний серйозний факт психологічної мотивації це — дзвін. Для того, щоб пояснити останнє почуття Комбо, дзвін зустрічається раніше в кількох натяках в оповіданні. Ці натяки мусять закласти в мізкові читача певну підсвідому базу для того, щоб потім цілком очевидною й навіть неминучою здавалась передсмертна думка Комбо про шибеницю, ту шибеницю, од якої він утік так щасливо. Треба сказати, що тут легко можна було обійтися без таких натяків, але вони надають кінцеві велику емоціональну силу.
II. Психологічне виправдання розвязки під поглядом почувань читача.
Жахлива смерть Комбо вмотивовується так: 1) конокрадство, 2) вбивство, 3) відмова від послуг пана, 4) походження від чорних дикунів, 5) спритність і самостійність злочинця, 6) ограбування банку, 7) глузування з Страттона.
Сім смертних гріхів проти буржуазного ладу! Останній гріх — це жарти з богом. Можна втекти від помсти буржуазного суду, але не можна врятуватись від кари буржуазного бога.
Для автора ця мотивація здавалася цілком достатньою, — і вона, безперечно, була достатньою для його читачів. По-перше — це англійський журнал XIX століття, по-друге — це звична, умовна, традиційна мотивація буржуазної літератури. Її знаходимо таку саму хоча-б і в Дікенса. Не забуваймо ще, що ця мотивація стоїть взагалі на другім плані в автора.
В цім оповіданні, як ми бачимо, психологічна мотивація розвязки=моралі.
Тут ми підходимо до ідеологічної аналізи. Для автора (і його читачів) ідеологія — це мораль.
Нема чого розправляти довго про нужденність такої філософії. Мораль займає таке місце в цілім світогляді людини, як Нарком'юст в цілім Радянськім апараті. Отже, заміна ідеології на мораль є неймовірне звуження мистецької філософії. На це звуження, до речи, хибують мало не всі наші революційні письменники.
Мораль — це авторів суд над дієвими особами твору. Автор-мораліст одягає шати прокурора, або й адвокатський фрак.
Що-правда, журнальне „авантурне“ оповідання стоїть уже близько до агітаційного твору. Отже, таке спрощення задачі у такім оповіданні — річ припустима, ба навіть звичайна.
Та в суто-побутовому чи психологічному нарисові ідеологія є щось куди ширше.
Тут не тільки психологічна мотивація другої категорії (моральне виправдання розвязки), а й психологічна мотивація першої категорії (виправдання вчинків дієвих осіб під поглядом імовірности), ба навіть структурна мотивація, коротше сказати — кожна цеглинка й кожний шрубик твору цілком залежить від ідеології автора.
У данім оповіданні візьмім хоча-б такий приклад: „Ще не загартованим від тюремних сцен і зітхань серцем Аштон жалів засудженого на смерть“.Так виглядає психологічна мотивація „загальнолюдська“, буржуазна, вчинку Аштона. Отже, з погляду авторового, рекрут — це „взагалі людина“, тільки ще „не загартована“.
Але рекрут не є „взагалі людина“. Рекрут може бути селянин, робітник, інтелігент. У кожному з цих випадків психологічна мотивація його почуття до в'язня може бути инакша.
Візьмім приклад із структурної мотивації.
Ставлячи розміри буя в залежність від економічного становища домініонів, автор виступає, як матеріяліст. Колосальний розмір буя можна було-б змотивувати й инакше — якоюсь примхою „загальнолюдською“, так сказати. Така мотивація була-б куди слабша, отже, досвідчений автор висуває економічну мотивацію.
Ми, отже, бачимо, як економічна, матеріялістична мотивація уживається в автора поруч із попівською й міщанською мораллю.
А в наших нових оповіданнях раз-у-раз комуністична мораль живе поруч з „загальнолюдською“ структурною, надто-ж з психологічною першої категорії мотивацією.
Стільки про відношення: ідеологія — мораль. Тепер де-які підсумки.
Такий (зручний для аналізи) розподіл частин спричинений потребами структурної, переважно, мотивації. Прикінцева ситуація вимагає довгого й солідного сюжетного підготування.
Буй виступає, як самостійна дієва особа. На нього витрачено цілий розділ — і це не марнотратство, а солідне розуміння потреб сюжету. Таке оживлення буя дозволяє висунути його в кінці на ролю мораліста-мстителя. Буй, зроблений заходами Страттона, стає спочатку за схованку для вбивці його батька. Убивця глузує з цього, і мстивий буй стає його могилою.
Я не вгамуюсь, повторюючи й підкреслюючи блискучість прийому. Цілий розділ на структурну мотивацію!
Розділ другий: Комбо Картер. Легенький, суто-зовнішній звязок поміж I і II розділами — і таємниця авторського заміру зостається схованою. Перший розділ давав лінію морського оповідання. Другий розділ цю стежку покидає. Отже, читач перебуває під вражінням дуже розгонистої, широкої зав'язки одразу по двох географічних лініях. Третій розділ нічого по суті не роз'яснює: його заголовок „Гавань порятунку“, навпаки, підтримує думку, що Комбо врятується і що широка зав'язка розвиватиметься собі далі. У четвертім розділі читача вражає несподівана розвязка, раптом скорочуючи тему, як гарматний постріл!
Як могла постати ідея такого оповідання?
Уявімо собі, що, гуляючи в гавані, автор подивився на буй. Чи не можна сховати в цей буй людину?
Не можна! Буй все-ж таки замала штука, щоб можна було в неї сховатись. Можна втиснути туди когось силоміць, але такий сюжет вимагав-би фантастичної мотивації.Для чого?
Отже, треба збільшити буй у два, у три рази. (Див. вище аналізу).
Коли це зроблено добре, подальша задача полегшується. Залишається тільки взяти такого, щоб його не шкода було уморити в буї. Це, як на англійського белетриста, справа теж нетрудна. (Див. психол. мотивацію 2-ої категорії).
Чи так, чи не так постала ідея даного оповідання — байдуже. Важно, що сюжет, безперечно, вигаданий, висмоктаний з пальця. Але як його розроблено!
Ні українська, ні вся російська література (за винятком Достоєвського) не знає, не вміє й не хоче розробляти структурної мотивації. Романи Гончарова й Тургенєва, по при всій своїй непоганій якості, є не романи у справжнім цього слова розумінні. „Обломов“, скажемо, це — те, що зветься „сімейна хроніка“. „Отцы и дети“ — так само. В однім романі Дікенса більше сюжетної розробки, ніж в усіх творах Тургенєва, Гончарова, Григоровича, Писемського і ще десятка „меншої братії“.
Але так само в новій, революційній, російській літературі. Всі великі речі — хроніки!
Звичайна річ, хроніка — теж література. Примітивна, але література. Між письменником хронографом і справжнім романістом таке, приблизно, відношення, як поміж Геродотом і К. Марксом.
Об'єктивна (історична) реальність подій, що стають за основу для фабули, має тільки суб'єктивне значіння, як стимул, що захоплює, запліднює автора. Коли об'єктивна реальність подій зостається об'єктивною в творі, — автор зостається хронікером, журналістом, літописцем, істориком, — геродотом одне слово. І ніяке матеріялістичне світовідчування йому не перешкодить зостатись геродотом.
У розглянутім оповіданні тема, очевидно, вигадана (суб'єктивна, не історична). Але читач перебуває під вражінням історичної події; конкретного, реального випадку.
Цю фантастичну витівку розроблено так, що вона справляє вражіння реальної події. Це досягається засобами композиції й реалістичного стилю.
——————
- ↑ „Let any man speak long enough, he will get believers“ (Дайте комусь побалакати досить довго і знайдуться такі, що поймуть йому віру). Так сказав дід Стівенсон (Master of Ballantrae)