Що таке поступ?/XII
| ◀ XI | Що таке поступ? XII |
|
Отсе ми перейшли всї важнїйші питаня, які насувають ся при обміркованю того, що таке поступ. Ми бачили, як чоловік із стану майже дикого звіря помалу вибивав ся чим раз висше. Ми бачили, що се полїпшенє його стану йшло не всюди однаково, що в одних місцях люди доходили до висшої осьвіти, в иньших лишали ся в дикім станї. Ми бачили, що дорога того поступу була не проста анї одностайна; що певні місця осягнувши досить високий поступ, упадали; що певні важні відомости та винаходи, звісні людям у давнину, потім забували ся і нераз аж по сотках лїт люди віднаходили їх на ново. Ми бачили далї, що головною движучою силою поступу є подїл працї; ми вказали далї, що той подїл працї вкупі з вродженою всїм людям неоднаковістю сил, здібностий і вдачі вироджує громадську й осьвітну нерівність, а та нерівність нарештї доходить до величезного противенства між крайньою бідностю одних, та нечуваним богацтвом инших, і то бідністю мілїонів робучих людий і богацтвом невеликої жмінки легкоробів або й цїлковитих неробів. Нарештї ми перебрали найважнїйші думки тих, що силкують ся знайти вихід із того страшного положеня.
Чого-ж шукають усї ті люди?
На се одна відповідь: шукають дороги до поступу, але не такого як доси. Їх не задоволяє сам поступ богацтва; вони питають: а в чиїх руках се богацтво, хто й на що користує ся ним? Їх не задоволяє сам поступ науки і штуки; вони хочуть аби наука і штука були власністю всїх людий, прояснювали їх розум і звеселяли житє. Як бачимо, обік зросту богацтва, науки й штуки зросло також почутє милосердя, любови до людий, справедливости. Люди починають переконувати ся, що само богацтво, сама наука, сама штука не може дати чоловікови повного щастя. На скілько чоловік може бути щасливим у житю, він може се тілько в співжитю з иньшими людьми, в родинї, громадї, нациї. Скріпленє, утонченє того почутя любови до иньших людий, до родини, до громади, до свого народа, отсе основна підвалина всякого поступу; без неї все иньше буде лише мертве тїло без живої душі в ньому.
Повного особистого щастя, не заколоченого нїякими прикростями — чоловік не осягне нїколи; та про те він весь вік старає ся та силкує ся поправити своє житє, усувати прикрости, добити ся щастя. Мілїони знаходять одиноке щастє на землї в тій надїї, що правдиве щастє знайдуть по смерти, за гробом. Але иньші мілїони людий у наших часах говорять, що поки там до загробового щастя, а нам треба доложити сил і заходів і розуму, аби знайти хоч яке таке щастє тут на землї.
Так само всї ми знаємо, що й повного громадського щастя, повного, так сказати, раю на землї люди не дібють ся нїколи. Але се ще не рация, щоб ми закладали руки і байдужно дивили ся, як міцний дусить слабого, як богач кривдить та висисає бідного, як одиницї кривдять та руйнують сотки й тисячі людий. Чи буде, чи не буде з того рай на землї, а ми борімо ся з кождим поодиноким лихом, з кождою поодинокю кривдою та дбаймо заразом не лише про те, аби побороти її в тім однім випадку, але також про те, аби по змозї заткати жерело подібного лиха й на будуче.
Колись, перед сотками лїт лїкарі не дуже придивляли ся до поодиноких хороб та болячок, але за те ломали собі голови, щоб винайти такий лїк, який би міг лїчити всї можливі хороби. Вони вже й назву придумали для сього лїку, назвали його з грецька панацея, нїби то все-лїк. Але такого лїку на всї хороби нїхто не винайшов і не винайде нїколи. Позбувши ся мрії про той чудовий все-лїк, почали лїкари докладнїйше придивляти ся поодиноким хоробам, слїдити обяви, що виступають при її погіршеню і при полїпшеню, і звільна назбирали величезний запас спостережень та досьвідів, що тепер називаєть ся медициною. Кожду слабість, кождий обяв старають ся пізнати як найдокладнїйше, а від пізнаня вже недалеко й до вилїченя.
Од таке саме й з тими громадськими, суспільними слабостями, що спадають на людий при поступі наперед. Те, що ми доси роздивили, всї оті ради: повороту до природи, до селянського стану, до бездержавства, заведенє повної спільности — все се такі панацеї, яких не зварить і не приготує нїякий аптикар. Вони бентежать людий, ворушать їх думки і заставляють їх шукати нових доріг, і в тім їх велика вартість, їх історична заслуга. Але певности, панацеї в них не шукайте. Поступ цїлої людськости — се величезна і дуже складна машина. Вона порушує ся силою, на яку складають ся тїлесні й духовні сили всїх людий на сьвітї; анї одному чоловікови, хоч який би він був сильний та здібний, анї одній якійсь громадї годї запанувати над рухом машини, годї кермувати нею. Як у цїлій природї, так і в розвою людства керму держать два могутні кондуктори, тоті самі, яких пізнав же великий нїмецький поет і вчений, Йоан Ґете, а то голод і любов. Голод, се значить материяльні і духові потреби чоловіка, а любов — се те чутє, що здружує чоловіка з иньшими людьми. Людського розуму в числї тих кондукторів нема і певно ще довго не буде.
_-_14.jpg)