Шевченко (збірка)/Знов «пропала книга»

Знов „пропала книга“.

Повний „Кобзарь“ Шевченків, який був з'явився тільки останніми часами в Росії, знов став заказаною у нас річчю. По 50-літньому ювилею смерти великого співця України й напередодні 100-ліття його нарождення, дійсність знову поклала свою важку руку на його єдину спадщину — натхненне слово й чарівні образи. І може найхарактерніше, що і сталося це як раз неначе з приводу святкування 50-літнього ювилею. Всім певне в пам'ятку ще той галас, що зняла була торік реакційна преса під час 50-літніх роковин Шевченкової смерти, ті чи потайні чи й безсоромно-одверті доноси, що ними засипали тоді адміністрацію зважливі „патріоты своего отечества“. І свого вони таки достукались: наслідком галасу була, як відомо, конфиската останніх виданнів „Кобзаря“ й судова справа проти його видавців. Справа та докотилась аж до сенату і 18 декабря сенат видав свій присуд. „Марію“, „Юродивого“, „Кавказ“ і „Царя Саула“ — знищено зовсім, 21 п'єсу понівечено, повикидавши з них деякі слова та цілі фрази.

Звичайно, до такого трактування утворів невмірущої думки людської ми звикли, — може навіть занадто звикли, ганебно звикли, і воно вже нас не вражає так, як би повинно вражати. Звикли, бо світова ще у нас річ і не самого Шевченка спіткала така доля. Ще недавно, бо цими тільки днями, засуджено й Толстого і так само пропала натхненна праця „великаго писателя земли русской“. Про инші приклади, менш визначні, вже й не згадуємо. Та й на віщо? Всі їх знають і всі належно вміють їх оцінити. Всі, не виключаючи й самих суддів, знають так само й те, що всі ці засуди власне ні на що, бо коли можна знищити матеріяльне вживлення думки — книгу, то саму думку знищити не сила, як не сила, звісно, знищити й ту форму, в яку одлила її геніяльна вдача великого письменника. Знають усі й те, що думки в такій як-раз формі занадто вже поширились між людьми і що нова заборона нову їм та ще й більшу дає принаду. Знають нарешті й те, що раніше чи пізніше заборонені і ніби то „знищені“ твори вийдуть знову між люде і ще ясніше сяятимуть, оздоблені до всього ще й тим ореолом мучеництва, якого надають усякі утиски.

Усі це знають і через те, може, й не вражає нас так прикро самий факт замаху на творчу думку людську. „Пропала книга“ — але ми певні, що не на-віки пропала і навіть не на довго: вона знайдеться… І звичайно — самій книзі тут нема небезпеки. Бо коли вона пережила вже найбільш може небезпечний час, то напевне переживе й те, що судилось ще перетерпіти. „Пропала книга“ — та вона знайдеться, вона воскресне, як була вже раз воскресла на наших очах і за нашої пам'яти. Воскресне, — бо не від сенатських вотумів залежить доля книг: єсть инший вотум, і він давно вже присудив „Кобзареві“ певне місце серед невмірущих утворів людської думки. А проти такого присуду нема апеляції…

1912.




Суспільне надбання

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.


  • Робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1929 року.
  • Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Україні, де авторське право діє протягом життя автора плюс 70 років.
  • Автор помер у 1939 році, тому ця робота є в суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути в суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.