Шалений день або одружіння Фіґаро/II
| ◀ Акт перший | Шалений день або одружіння Фіґаро Акт другий |
Акт третій ▶ |
|
Театр являє пишний спальний покій; важке ліжко в алькові, естрада спереду. Вхідні двері відчиняються й зачиняються в третій кулісі з правого боку; двері кабінету[1] в першій кулісі ліворуч. Двері в глибині ведуть до жінок. Вікно відчиняється з другого боку.
Графиня (кидається в бержерку[2]). Зачини двері, Сюзано, і розкажи мені все в подробиці.
Сюзана. Я нічого не потаїла від вас, пані.
Графиня. Як, Сюзон, він хотів тебе звести?
Сюзана. Ні, не те. Вельможний пан не завдасть собі такого клопоту з покоївкою. Він хотів мене купити.
Графиня. І малий паж був при тому?
Сюзана. Себто схований за великим кріслом; він приходив просити мене поклопотатись за його пробачення.
Графиня. Чому ж він не вдавсь просто до мене? Хіба б я відмовила, Сюзон?
Сюзана. Я й казала так: але як він не хотів виїжджати і особливо покинути пані! „Ах, Сюзон, яка вона шляхетна й гарна, але яка вона поважна!“Графиня. Хіба я маю такий вигляд, Сюзон? Я ж завсіди його протеґувала.
Сюзана. Потім він побачив вашу нічну стьожку в мене в руках; він на ню накинувся…
Графиня (усміхаючись). Мою стьожку?.. Яке дитинство!
Сюзана. Я хотіла її відібрати; пані, він був як лев: очі йому блищали… „Ти відбереш її тільки з моїм життям“, казав він, форсуючи свій м'який, ріденький голос.
Графиня (мрійно). Ну, й що, Сюзон?
Сюзана. Ну, то й що, пані? Чи можна вгамувати це бісеня! Йому всюди ввижається „моя хрищена мати“. І тому що він не насмів би навіть поцілувати вашу сукню, пані, то він усе хоче цілувати мене.
Графиня (мрійно). Годі… годі про ці дурниці. Урешті моя бідна Сюзано, мій чоловік сказав тобі вкінці?..
Сюзана. Що коли я не схочу його вислухати, він протеґуватиме Марселіну.
Графиня (встає й проходжується, обмахуючись дуже віялом). Він мене вже зовсім не любить.
Сюзана. А чому ж такий ревнивий?
Графиня. Як усі чоловіки, люба! Єдине через гонор: Ах, я його надто кохала! Я втомила його своїм пестуванням, набридла своїм коханням, оце єдина моя кривда проти нього. Але я розумію, що це чесне визнання не повинно тобі пошкодити і ти вийдеш за Фіґаро. Він тільки сам може в тому нам допомогти. Чи він прийде?Сюзана. Скоро тільки побачить, що вже вибралися на полювання.
Графиня (обмахуючись віялом). Відчини трохи вікно в сад. Тут так душно!
Сюзана. Це тому, що пані говорить і ходить швидко.
Графиня (довго мріючи). Якби він не уникав мене раз-у-раз… Чоловіки дуже лихі!
Сюзана (кричить од вікна). Ах! онде пан переїздить верхи великий горо̀д, а за ним Педріль, і два, три, чотири хорти.
Графиня. Ми маємо перед себе час. (Сідає). Сюзон, хтось стукає.
Сюзана (біжить одчинити двері, приспівуючи). Ах, це мій Фіґаро! Ах, це мій Фіґаро!
Сюзана. Дорогий друже! іди швидше. Пані в нетерпливості!..
Фіґаро. А ти, Сюзаночко? — Для пані нема чого нетерпливитись. До діла, за що йдеться? За нікчемницю. Пан граф має нашу молоду жінку за чудову, він хоче зробити з неї свою коханку, і це дуже природна річ.
Сюзана. Природна?
Фіґаро. Далі, він мене призначив кур'єром для депеш, а Сюзану радником посольства. У цім нема безглуздя.Сюзана. Ти перестанеш?
Фіґаро. І що Сюзана, моя наречена, не приймає цього диплому, він хоче допомогти плянам Марселіни; що може бути ще простіше? Мститися на тих, що шкодять нашим замірам, перевертаючи їхні, — це те, що кожне робить, те, що ми сами маємо робити. І от це й усе.
Графиня. Чи можете ви, Фіґаро, трактувати так легко плян, що всім нам коштує щастя?
Фіґаро. Хто каже це, пані?
Сюзана. Замість засмутитися нашою журбою…
Фіґаро. Чи не досить того, що я нею клопочуся? Отже, щоб робити так само методично, як він, треба простудити спершу його запал до нашого володіння, непокоячи його за його власне.
Графиня. Добре сказано. Але як?
Фіґаро. Це вже зроблено, пані. Фалшива відомість подана про вас…
Графиня. Про мене! Вам завертається голова!
Фіґаро. О, це йому вона повинна завернутися!
Графиня. Такий ревнивий чоловік!..
Фіґаро. Тим ліпше. Щоб використати людей такої вдачі, треба тільки підігнати їм кров; це те, що добре вміють робити жінки! Потім держать їх розпаленими гнівом, легенькою інтриґою ведуть їх куди хочуть за ніс, хоч у Ґвадальківір. Я передав Базілеві іншою особою анонімну записку, де повідомляється його вельможність, що якийсь молодець шукатиме нагоди побачитися з вами сьогодні підчас балю.
Графиня. І ви так граєтеся правдою на кошт чесної жінки?..Фіґаро. Мало таких, пані, з котрими б я одважився на це, бо боявся б потрапити на правду.
Графиня. То треба буде ще вам дякувати?
Фіґаро. Але скажіть, чи не чудесна річ — покраяти йому день на шматки таким робом, щоб він провадив у блуканні, у прокльонах за свою даму той час, що він був призначив на втіху з нашою? Він уже тепер цілком збитий з шляху. Чи гнатися йому за цією? Чи пильнувати там тієї? У своїм замішанні думок от-от він уганяє по рівнині за безвинним зайцем. Година шлюбу приходить, а він на чатах, він не візьме постанови проти і ніколи не зважиться опертися йому перед пані.
Сюзана. Ні, але мудра Марселіна наважиться.
Фіґаро. Бррр! Це мене турбує дуже, далебі! Ти перекажеш панові, що вийдеш смерком у садок.
Сюзана. Ти рахуєш на це?
Фіґаро. О, до лиха! Слухайте: люди, що не хотять нічого робити з нічого, не доходять нічого і не здатні до нічого. От моє слово.
Сюзана. Воно миле!
Графиня. Як його ідея. Ви згодитесь, щоб вона туди вийшла?
Фіґаро. Зовсім ні. Я дам надягнути на когонебудь Сюзанине убрання. Як застанемо його на побаченню, то чи зможе граф виправдатись?
Сюзана. А хто візьме моє убрання?
Фіґаро. Керюбен.
Графиня. Він виїхав.
Фіґаро. Ні, не для мене; чи схочете дати мені волю робити, як знаю?Сюзана. На його можна здатися, коли доводиться вести інтриґу.
Фіґаро. Дві, три, чотири відразу, дуже заплутані, що перехрещуються. Я вродився на те, щоб бути при дворі.
Сюзана. Кажуть, що це тяжке ремество!
Фіґаро. Приймати, брати і просити — от уся таємниця в трьох словах.
Графиня. Він має таку певність, що врешті й мені її надає.
Фіґаро. Це мій замір.
Сюзана. То ти казав?
Фіґаро. Що тимчасом, як не буде пана, я вам пришлю Керюбена, зачешіть його, приберіть; я його замкну й навчу, а тоді, пане, поскачете. (Виходить).
Графиня (держучи коробку з мушками). Боже мій, Сюзон, який я маю вигляд!.. Прийде той молодик.
Сюзана. Пані не хоче, щоб йому так минулося?
Графиня (мріючи перед своїм люстерком). Я?.. Ти побачиш, як я йому вимовлятиму.
Сюзана. Скажемо йому, щоб проспівав свій романс (кладе його їй на коліна).
Графиня. Але справді моє волосся зовсім розкудовчилось…
Сюзана (сміється). Я тільки підправлю ці два льокони. Пані ще краще на нього нагримає.
Графиня (приходячи до себе). Що ви там кажете, панно?Сюзана. Увіходьте, пане офіцере; нас можна бачити.
Керюбен (наближається тремтячи). Ах, як мене смутить це ім'я, пані! Воно мені нагадує, що треба покинути ці місця… хрищену матір таку… добру!..
Сюзана. І таку гарну!
Керюбен (зідхаючи). Ах, так!
Сюзана (передражнює його). Ах, так! Добрий хлопець! із своїми довгими лицемірними віями. Ну, гарна синя пташко, проспівайте пані романс.
Графиня (розгортає романс). А чий він?
Сюзана. Бачите, як почервонів винуватець? Цілий фут червоного на лиці.
Керюбен. Хіба не вільно… Кохати?..
Сюзана (показує йому кулак під ніс). Я скажу все, негідний!
Графиня. Що ж… він співатиме?
Керюбен. О, пані, я так боюсь!..
Сюзана (сміючись). Ля, ля, ля, ля, ля… Співайте, скоро пані того хоче, скромний авторе! Я приграватиму.
Графиня. Візьми мою гітару.
(Графиня сидить і держить папір, щоб слідити. Сюзана за її кріслом приграє, дивлячись у ноти через плече графині. Малий паж перед нею, із спущеними очима. Ця картина дуже нагадує чудовий естамп за Ванльоо[3], що зветься „Еспанська розмова“[4]).
Знемігся вороненький;
(Ой ниє, ниє так серденько!)
Все полем я летів,
Куди мій кінь хотів.
Куди мій кінь хотів;
Сам, без товаришів.
Я край води тихенько
(Ой ниє, ниє так серденько!)
Ввижав хрищену маму,
Журивсь і сльози лив.
Журивсь і сльози лив;
Потішитись не вмів.
Її ім'я миленьке
(Ой ниє, ниє так серденько!)
На дубі накреслив.
Король тут проїздив.
Король тут проїздив;
Багато з ним панів;
Цариця ж так любенько
(Ой ниє, ниє так серденько!)
До мене каже: пажу!
Хто так вас засмутив?
Хто так вас засмутив?
Коли б нам хто повів!
Кажу я покірненько:
(Ой ниє, ниє так серденько!)
Я мав хрищену неньку,
Що дуже полюбив.
Графиня. Тут є наївність… Навіть почуття.
Сюзана (кладе гітару на крісло). О, щодо почуття, то це такий хлопець, що… Ага, ось що, пане офіцере, чи казали вам, що, щоб підвеселити нашу вечірку, ми хочемо заздалегідь знати, чи прийдеться на вас добре одно з моїх убраннів.
Графиня. Я боюсь, що не прийдеться.
Сюзана (міряється з ним). Він мого зросту. Скиньмо спершу плащ (відстібає йому плащ).
Графиня. А як хто увійде?
Сюзана. Хіба ж ми робимо що лихе? Я замкну двері (біжить). Але я хочу подивитися зачіску.
Графиня. На туалеті моя беньєза[6].
Графиня. До початку балю граф не знатиме, що ви в замку. Ми скажемо йому потім, що час, потрібний на виготування вам патенту[7], дав нам ідею…
Керюбен (показує патент). На жаль, пані ось він! Базіль передав його мені від графа.
Графиня. Уже? То боялися втратити і одну хвилину (читає). Так поспішали, що забули притиснути свою печатку, (віддає посвідку).Сюзана (увіходить з великим чепцем). Печатку до чого?
Графиня. До його патенту.
Сюзана. Уже?
Графиня. І я ж кажу. Це моя Беньєза?
Сюзана (сідає коло графині)[8]. І найкраща з усіх. (Співає, держучи булавки в роті):
Ну, повернись сюди мерщій
Жан де Ліра́, коханий мій.
Пані, він прехороший!
Графиня. Приладь йому комірчик більш на жіночий лад.
Сюзана. От… Але гляньте на цього паршивця, який він гарненький дівчиною. Мені заздро! (Бере його за підборіддя). Чи будете ви ласкаві не бути таким гарненьким?
Графиня. Яка вона шалена! Треба закачати рукав, щоб краще взялись рукавчики. (Підіймає рукав). Що це в його на руці? Стьожка?
Сюзана. Та ще й ваша. Я дуже рада, що пані її побачили. Я йому казала, що вже скажу вам. О, коли б не був прийшов пан, я була б відібрала стьожку, бо я майже така дужа, як він.
Графиня. У його кров! (відчіпляє стьожку).Керюбен (соромливо). Сьогодні рано, збираючись у дорогу, я приладжував вузду моєму коневі, він мотнув головою і начільник[9] дряпнув мені руку.
Графиня. Ніколи не зав'язують стьожкою…
Сюзана. І особливо украденою стьожкою. Ну, побачимо, що там начільник… напильник… натільник…[10] Я нічого не розумію в цих назвах. Ах яка біла рука! як у женщини! біліша за мою! подивіться, пані! (Вона рівняє їх).
Графиня (холодно). Поклопочіться краще пошукати в моїй туалеті ґумованої тафти[11]. (Сюзана, сміючись, штовхає його в голову, він падає на дві руки. Вона увіходить у кабінет з боку сцени).
Графиня (зістається хвилинку без мови, дивлячись на свою стьожку. Керюбен пожирає її очима). Щодо моєї стьожки, добродію… тому що це та, котрої колір найбільш мені подобається… то я дуже сердилася, що її згубила.
Сюзана (вертаючись). От цим зав'язати йому руку? (віддає графині ґумовану тафту і ножиці).
Графиня. Як підеш по убрання для нього, візьми там стьожку з другого чепця.
(Сюзана виходить дверима в глибині, узявши з собою плащ пажа).Керюбен (із спущеними очима). Та, що її в мене відібрано, вилічила б мене в одну хвилину.
Графиня. Якою силою? (Показує тафту). Це поможе ліпше.
Керюбен (вагаючись). Коли стьожка… обгортала голову… або дотикалась шкіри такої особи…
Графиня (кінчаючи фразу)… чужої! то вона є добра на рани? Я не знала цієї властивости. Щоб спробувати, я приховаю цю, що була зав'язана на вашій руці. Як тільки трапиться перша виразка… когось із моїх дівчат, я зроблю спробу.
Керюбен (зворушений). Вона в вас зістанеться, а я виїжджаю!
Графиня. Не навіки.
Керюбен. Я такий нещасливий!
Графиня (зрушена). Тепер він плаче! Той гидкий Фіґаро напророчив!
Керюбен (в захопленні). Ах! Я хотів би діждати вже кінця, що він мені напророчив! Певний, що зараз умру, може б мої уста посміли…
Графиня (перебиває його й витирає йому очі хусткою). Мовчіть, мовчіть, дитино. У тім, що ви кажете, немає й краплини розуму. (Стукають у двері. Вона підносить голос). Хто так стукає до мене?
Граф (знадвору). Чому ж це зачинились?
Графиня (стурбована, встає). Боже мій! Це ж мій чоловік!.. (До Керюбена, що теж устав). Ви без плаща, шия і руки голі! На самоті зо мною! і цей видимий непорядок! і одержаний лист, і його ревнивість!..
Граф (знадвору). Ви не відчиняєте?
Графиня. Бо я тут… сама.
Граф. Сами! А з ким же ви розмовляєте?
Графиня (придумує). З вами, безперечно.
Керюбен (на бік). Після вчорашньої сцени й сьогоднішньої він мене уб'є на місці (біжить у кабінет для туалету і зачиняє за собою двері).
Графиня (сама, виймяє ключ до кабінету і біжить відчинити графові). Ах, яка помилка! Яка помилка!
Граф (трохи суворим тоном). Ви не маєте звичаю замикатися!
Графиня (змішавшись). Я… я придягала… я придягала сукні з Сюзаною; вона вийшла на хвилину до себе.
Граф (допитливо дивиться). Ви маєте вид і вигляд дуже збентежений!
Графиня. Це не дивно… зовсім не дивно… запевняю вас… ми говорили про вас… Вона пішла, як я вам казала…
Граф. Ви говорили про мене?.. Я вернувся занепокоєний; як я сідав на коня, мені дано один лист, котрому я не даю жодної віри, але він мене одначе… схвилював.
Графиня. Як, пане?.. Який лист?
Граф. Треба признатися, пані, що ви або я оточені істотами дуже… лихими! Мене повідомляють, що вдень хтось, кого я вважаю за відсутнього, має прийти до вас на розмову.
Графиня. Хто б не був той сміливий, деведеться йому сюди забратись, бо я маю намір не виходити з своєї кімнати цілий день.
Граф. Цього вечора, заради Сюзаниного весілля?
Графиня. Задля нічого в світі; я дуже зле себе почуваю.
Граф. На щастя, доктор тут. (Паж звалив стілець у кабінеті). Що це за стук я чую?
Графиня (сильно змішавшись). Стук?
Граф. Звалив хтось меблю.
Графиня. Я… я нічого не чула, щодо мене.
Граф. Десь ви страшенно заклопотані!
Графиня. Заклопотана? Чим?
Граф. У тому кабінеті хтось є, пані.
Графиня. Е… хто ж там може бути, пане?
Граф. Це ж я вас питаю; я тільки но ввійшов.
Графиня. Е… Видимо Сюзана там прибирає.
Граф. Ви сказали, що вона пішла до себе?
Графиня. Чи до себе… чи туди пішла я не знаю гаразд.
Граф. Коли то Сюзана, то звідки походить ваша тривога, що я її бачу?Графиня. Тривога за мою камеристку?
Граф. Чи за камеристку я не знаю, але щодо тривоги, то я певний.
Графиня. Безперечно, пане, ця дівчини тривожить вас й клопоче далеко більше, ніж мене.
Граф (в гніві). Вона мене клопоче до того, пані, що я хочу в цю хвилину її побачити.
Графиня. Я гадаю, справді, що ви часто того хочете; але от іще підозріння ні на чому не оперті.
Граф. То їх легше буде збити (говорить до кабінету). Виходьте, Сюзон, я вам велю. (Сюзана зупиняється коло алькову в глибині).
Графиня. Вона майже гола, пане; чи можна так турбувати женщин у їх схованці? Вона придягала вбрання, що я їй подарувала до шлюбу; вона втекла, як почула, що ви йдете.
Граф. Коли вона так боїться показатися, то принаймні може говорити (повертається до дверей кабінету). Відповідайте мені, Сюзано, чи ви в цьому кабінеті? (Сюзана, що була в глибині, кидається в альков і там ховається).
Графиня (жваво говорить до кабінету). Сюзон, я вам забороняю відповідати. (До графа). Ніколи не було такої тиранії.
Граф (наближається до кабінету). О, добре, коли вона не говорить, то чи одягнена вона чи ні, я її побачу.Графиня (стаючи перед ним). Ніде інде я не можу перешкодити; але сподіваюся, що тут у себе…
Граф. А я сподіваюся зараз таки довідатись, що за таємна Сюзана. Просити у вас ключ, бачу я, нема чого, але є певний спосіб висадити ці легенькі двері. Гей! Хтонебудь!
Графиня. Кликати людей, робити публічний скандал задля підозріння, що зробить нас посміховищем у замку!
Граф. Добре, пані! Я сам управлюсь; я зараз візьму в себе, що треба (хоче вийти й вертавться). Але щоб усе зіставалося в тому ж стані, чи будете ви ласкаві піти зі мною без скандалу й шуму, коли вже ви так його не любите? Такої простої речі ви певно мені не відмовите!
Графиня (змішавшись). Ах, пане! Хто ж думає вам перечити?
Граф. Ах, я забув двері, що ведуть до ваших дівчат; треба мені їх теж замкнути, щоб ви цілком були оправдані. (Іде замкнути двері в глибині і виймає з них ключ).
Графиня (на бік). О, боже! Згубна необачність!
Граф (вертаючись до неї). Тепер, як цю кімнату замкнено, візьміть мою руку, прошу вас (підносячи голос). А щодо Сюзани в кабінеті, то треба, щоб вона була ласкава зачекати мене; і найменше лихо, що може їй трапитись, як я вернусь…
Графиня. Справді, пане, це найогидніша пригода… (Граф її виводить й замикає двері на ключ).Сюзана (виходить з алькову, біжить до кабінету і говорить у дірочку в замку). Відчиніть, Керюбене, швидшє відчиніть. Це я, Сюзана; відчиніть і тікайте.
Керюбен (виходить). Ах, Сюзон, яка страшна сцена![12].
Сюзана. Тікайте, ви не маєте хвилини.
Керюбен (з ляком). Але кудою тікати?
Сюзана. Не знаю, але тікайте.
Керюбен. Коли ж нема виходу.
Сюзана. Після недавньої зустрічи він вас роздавить і ми пропадемо. Біжіть, розкажіть Фіґаро…
Керюбен. Вікно в садок може не дуже високо (біжить подивитись).
Сюзана (з ляком). Високий поверх! Неможливо! Ах, бідна моя пані! А мій шлюб, о боже!
Керюбен (вертається). Воно виходить на динячі грядки. Тільки зіпсую одну або дві грядки.
Сюзана (здержує його і кричить). Він уб'ється!
Керюбен (у запалі). В палку безодню, Сюзон, швидше, я кинуся, ніж завдам їй шкоди… і цей поцілунок мені принесе щастя. (Він цілує її і біжить вискочити в вікно).
Сюзана (сама, скрикнула з ляку). Ах! (Падає в крісло на хвилину. Іде важко глянути в вікно і вертається). Він уже далеко. О, маленький, такий легкий, як і гарний! Чи такому бракуватиме женщин… Займімо швидше його місце (увіходить в кабінет). Тепер ви можете, пане, граф, ламати перебійку, коли це вас тішить, а я чортового батька відізвусь словом (замикається там).
Граф (з обценьками в руках, що він їх кидає на крісло). Все так, як я покинув. Пані, підводячи мене на те, щоб я ламав ці двері, подумайте про наслідки! Ще раз чи хочете ви відчинити?
Графиня. Ах, пане, який страшний настрій міг так змінити взаємини в подружжі? Коли це кохання опанувало б вас так, що довело б вас до цього розлютовання, то, хоч яке воно безглузде, я його пробачила б, забула б може, вважаючи на мотиви, те, що є в ньому образливого для мене. Але сама тільки пиха чи може кинути в цю крайність шляхетну людину?
Граф. Чи кохання, чи пиха, а ви відчините двері, або я зараз…
Графиня (перед ним). Стійте, пане, прошу вас! Чи думаєте ви, що я можу занедбати те, до чого я повинна?
Граф. Все, що хочете, пані; але я побачу, хто в кабінеті.
Графиня (злякана). То ви його побачите, пане. Слухайте мене… Спокійно.
Граф. Так це не Сюзана?
Графиня (боязко). Принаймні це не така особа… щоб вам од неї чого боятися… Ми готували одну забаву… дуже невинну, справді на цей вечір… і присягаюся вам…Граф. І ви присягаєтесь?..
Графиня. Що ми не мали зовсім наміру вас образити, один і друга.
Граф (хутко). Один і друга? То це чоловік?
Графиня. Дитина пане.
Граф. Е, хто ж такий?
Графиня. Я ледве можу його назвати!
Граф (люто). Я його уб'ю!
Графиня. Великий боже!
Граф. Кажіть же!
Графиня. Той молодий… Керюбен…
Граф. Керюбен? Нахаба? От мої підозріння і лист вияснюються.
Графиня (зложивши руки). Ах, пане! Бережіться подумати…
Граф (тупнувши ногою). Я всюди зустрічатиму того проклятого пажа! (Голосно). Ну, пані, відчиняйте; я тепер знаю все. Ви не були б так зрушені, випроваджуючи його сьогодні рано; він би був виїхав, коли я велів, ви б не вложили стільки фалшу в вашу казку про Сюзану, він не був би так старанно схований, якби тут нічого не було злочинного.
Графиня. Він боявся вас розгнівати, показавшися вам.
Граф (кричить до кабінету розлютований). Виходь же, нещасний хлопчище!
Графиня (обхоплюючи його стан, відводячи). Ах, пане, пане, ваш гнів примушує мене тремтіти за його. Не вірте неправому підозрінню, бога ради! І щоб той непорядок, у якому ви його знайдете…
Граф. Непорядок?Графиня. Ой, так; приготувавшись убратися на жінку, з моїм чіпцем на голові, у куртці, без плаща, з голою шиєю, він мав придягати…
Граф. І ви хотіли зоставатися в вашій кімнаті! Негідна дружино! А, ви зістанетеся в ній… довго; але треба спершу вигнати нахабу так, щоб ніколи вже мені не стрівся.
Графиня (падає на коліна, піднявши руки). Пане, графе. Помилуйте дитину! Я не втішуся, що буду за причину…
Граф. Ваш ляк обтяжує його вину.
Графиня. Він не винний, він мав виїздити; це я його покликала.
Граф (люто). Встаньте, відійдіть… Ти дуже смілива, що наважуєшся говорити за іншого!
Графиня. Гаразд, я відійду, пане, я встану, я навіть віддам вам ключа від кабінету, але в ім'я вашого кохання…
Граф. Мого кохання, зраднице!
Графиня (встає й подає йому ключ). Обіцяйте мені, що ви пустите бідну дитину, не зробивши йому нічого лихого. І нехай по всьому ваш гнів упаде на мене, якщо я вас не переконаю…
Граф (беручи ключ). Я не слухаю більш нічого.
Графиня (кидається в бержерку, закривши очі хусткою). О, боже, він згине!
Граф (відмикає двері і зупиняється). Це Сюзана!
Граф (на бік). Ах, яка наука! (Дивлячись на графиню, що зістала остовпіла). І ви теж, ви показуєтє здивовання?.. Але може вона там не сама (увіходить).
Графиня (сидить). Сюзано!
Сюзана (підбігає до неї). Оправтесь, пані, він далеко, він вискочив…
Графиня. Ах, Сюзон, я вмираю!
Граф (виходить з кабінету засоромлений; по довгій мовчанці). Нема нікого, і цим разом я помилився. — Пані… Ви добре граєте комедію.
Сюзана (весело). А я, ваша вельможність? (Графиня держить хустку на вустах, щоб заспокоїтись і не говорить).
Граф (приближуючись). Що ж це, пані? Ви жартували?
Графиня (трохи спокійніше). А чому б ні, пане?
Граф. Який страшний жарт! І ради чого, прошу вас?..
Графиня. Ваші безумства чи заслуговують милосердя?
Граф. Назвати безумством те, що належить до чести!
Графиня (поволі набираючи впевненого тону). Чи я поєдналася з вами на те, щоб довіку бути засудженою на занедбання та на ревнивість, що тільки ви сами важитесь погодити?Граф. Ах, пані, ви без милосердя…
Сюзана. Пані могла дати вам покликати людей.
Граф. Твоя правда, мені треба впокоритися… Пробачте, я так засоромлений!..
Сюзана. Признайтеся, мій пане, що ви трошки на те заслуговуєте.
Граф. Чому ти не виходила, як я тебе кликав недобра?
Сюзана. Я передягалася, як могла краще, з великою допомогою шпильок, а пані, що забороняла мені вийти, мала на те свої підстави.
Граф. Замість нагадувати мені мої помилки, поможи мені краще її заспокоїти.
Графиня. Ні, пане, така образа не забувається. Я маю вступити до урсулінок[13], і бачу добре, що саме тепер час.
Граф. І ви не пожалкуєте трохи, як те зробите?
Сюзана. Я певна, що день від'їзду буде передоднем плачу.
Графиня. Е, нехай би й так, Сюзон? я волію краще жалкувати, аніж мати легкодумність пробачити йому; він мене надто образив.
Граф. Розіно!..
Графиня. Я вже не Розіна, та Розіна, що ви так переслідували[14], я бідна графиня Альмавіва, смутна занедбана жінка, що ви її не любите.
Сюзана. Пані!
Граф (благаючи). Пожалійте!
Графиня. Ви мене зовсім не пожаліли.
Граф. Але цей лист… він мені перевернув кров!
Графиня. Я не згоджувалась, щоб його написано.Граф. Ви про його знали?
Графиня. Це той навісний Фіґаро…
Граф. То він?..
Графиня …доручив його Базілеві.
Граф. А той сказав мені, що дістав його від селянина. О, невірний шантажист, гострий на два боки! Ти ж і заплатиш за всіх!
Графиня. Ви просите для себе вибачення, а відмовляєте його іншим. От які чоловіки! Ах, якби я коли згодилась пробачити, вважаючи на помилку, що до неї довів вас той лист, я вимагала б, щоб амнестія була загальна.
Граф. Ну, то від щирого серця, графине. Але як виправити помилку таку принизну?
Графиня (встає). Вона була такою для обох.
Граф. Ні, скажіть, що для мене одного. — Але я й тепер ще не зрозумів, як женщини хутко й вірно беруть тон, відповідний до обставин. Ви червоніли, ви плакали, ваше обличчя було змінене… Далебі, воно ще й тепер таке.
Графиня (силкуючись усміхнутись). Я червоніла… від образи за ваші підозріння. Але мужчини хіба такі делікатні, щоб відрізнити обурення ображеної чесної душі від за́сорому, що настає від заслуженого звинувачення.
Граф (усміхаючись). А що ж той неодягнений паж, у куртці, майже голий?..
Графиня (показує на Сюзану). Ви його бачите перед собою. Чи вам не подобається знайти краще такого, ніж іншого? Взагалі вам не прикро зустрічати цього.Граф (сміючись дужче). І ці благання, ці штучні сльози?..
Графиня. Ви мене змушуєте сміятися, а я мало маю до того охоти.
Граф. Ми думаємо, що чогось варті в політиці, а ми не більш, як діти. То вас, то вас, пані, повинен був король відрядити послом до Лондону! Треба гадати, що жіноцтво відбуло дуже обдумані студії в мистецтві удавання, щоб мати такий успіх!
Графиня. Це ж ви завсіди нас до того змушуєте.
Сюзана. Лишіть нас полоненими на слово, і ви побачите, чи ми люди чести.
Графиня. Скінчимо з тим, пане графе; я може пішла аж геть далеко; але моя поблажливість у такім поважнім випадку повинна принаймні з'єднати мені вашу.
Граф. Але ви скажете ще раз, що пробачаєте мені.
Графиня. Хіба я це сказала, Сюзан?
Сюзана. Я не чула, пані.
Граф. То нехай же вирветься вам те слово!
Графиня. Чи заслугуєте ви на те, невдячний?
Граф. Так, через моє каяття.
Сюзана. Підозрівати мужчини в кабінеті пані!
Граф. Вона мене так суворо за це покарала!
Сюзана. Не вірити їй, коли вона каже, що то її камеристка!
Граф. Розіно, невже ви невблаганні?
Графиня. Ах, Сюзон, яка я слаба! Який приклад я тобі даю! (Простягаючи руку графові). Ніхто вже тепер не матиме віри у жіночий гнів.Сюзана. Добре! пані, з ними чи не треба завсіди так кінчати? (Граф палко цілує руку своєї жінки).
Фіґаро (прибігає, задиханий). Казали, що пані нездорова. Я швидше прибіг… Я бачу радо, що нема нічого лихого.
Граф (сухо). Ви дуже уважні.
Фіґаро. І це мій обов'язок. Та якщо нічого такого немає, ваша вельможність, усі ваші молоді піддані[15] обох статей чекають унизу з скрипками й дудками, щоб проводити мене в ту хвилину, як ви дозволите мені повести мою наречену…
Граф. А хто стерегтиме графині в замку?
Фіґаро. Стерегти? Вона ж не хора.
Граф. Не хора; але той чоловік, що має прийти на розмову?
Фіґаро. Який чоловік?
Граф. Той, що про його вказано в листі, дорученому від вас Базілеві.
Фіґаро. Хто це казав?
Граф. Коли б я не знав цього від інших, крутію, твоє обличчя, що обвинувачує тебе, довело б мені, що ти брешеш.
Фіґаро. Коли так, то не я брешу, а моє обличчя.
Сюзана. Годі, мій бідолашний Фіґаро, не вживай своєї красномовности на поразку. Ми все сказали.
Фіґаро. Що сказали? Ви мене трактуєте, як якогось Базіля!Сюзана. Що ти написав отой недавній лист, щоб його вельможність повірили, як вернуться, що молодий паж у кабінеті, де я зачинилася.
Граф. Що ти відповіси?
Графиня. Вже нема чого ховати, Фіґаро, жарт скінчено.
Фіґаро (намагаючись угадати). Жарт… скінчено?
Граф. Так, скінчено. Що ти на це скажеш?
Фіґаро. Я… Я скажу… що бажав би дуже, щоб можна було сказати те саме про мій шлюб, і якщо ви звелите…
Граф. Нарешті ти згоджуєшся за лист?
Фіґаро. Коли вже пані того хоче, коли Сюзана того хоче, коли ви самі того хочете, то треба, щоб і я хотів теж. Але по правді, ваша вельможність, на вашому місці я не повірив би ні слову з того всього, що ми вам кажемо.
Граф. Завсіди бреше проти очевидности! Вкінці, це мене дратує!
Графиня (сміючись). Е, бідний хлопець! Чому ви хочете, пане, щоб він хоч раз сказав правду?
Фіґаро (тихо до Сюзани). Я остерігаю його про небезпеку; це все, що чесна людина може зробити.
Сюзана (тихо). Бачив ти малого пажа?
Фіґаро (тихо). Ще цілком пом'ятий.
Сюзана (тихо). Ах, до лиха!
Графиня. Ходімо, пане графе, вони гаряче прагнуть з'єднатися; їх нетерпливість природна! ходімо на церемонію.
Граф (на бік). А Марселіна, Марселіна… (Голосно). Я хотів би бути… принаймні вбраний.
Графиня. Для наших людей?.. А я хіба убрана?Антоніо (п'яненький, держить горщик з раздавленими левкоями). Пане! Вельможний пане!
Граф. Чого тобі, Антоніо?
Антоніо. Звеліть уже раз на все заґратувати вікна, що дивляться на мої грядки. Викидають усяку всячину тими вікнами; ще зараз оце викинули чоловіка.
Граф. Цими вікнами?
Антоніо. Подивіться, що поробили з моїми левкоями!
Сюзана (тихо до Фіґаро). Пильнуй, Фіґаро, пильнуй!
Фіґаро. Вельможний пане, він п'яний із самого ранку.
Антоніо. Не вгадали. То ще решта вчорашнього. От як судять людей… наосліп.
Граф (палко). Той чоловік! Той чоловік! Де він?
Антоніо. Де він?
Граф. Так.
Антоніо. І я ж кажу. Вже ж треба, щоб мені його знайшли. Я ваш слуга, тільки я один маю догляд за вашим садком, падає туди чоловік, і ви почуваєте… що це зачіпає мою славу.
Сюзана (тихо до Фіґаро). Одвертай, одвертай.
Фіґаро. Ти все питимеш?
Антоніо. Якби я не пив, то я був би сказився.
Графиня. Але вживати так, без потреби…
Антоніо. Пити без спраги і кохатися кожного часу, пані — тільки це відрізняє нас від інших тварин.Граф (хутко). Відповідай мені, а то я тебе прожену.
Антоніо. А хіба я піду?
Граф. Як це?
Антоніо (тикаючи себе в чоло). Якщо у вас нема досить оцього, щоб зберегти доброго слугу, то я не такий дурний, щоб відіслати такого доброго пана.
Граф (з гнівом його трусить). Ти казав, викинули в це вікно чоловіка?
Антоніо. Так, вельможний пане; зараз оце, в білій куртці, і він побіг так жваво й прудко, до лиха…
Граф (нетерпляче). А далі?
Антоніо. Я дуже хтів побігти навздогін, але я так добре тріснувся рукою об ґратку, що цей палець не може рушити ні ногою, ні рукою (підіймає палець).
Граф. Принаймні, ти впізнав би того чоловіка?
Антоніо. О, вжеж, що впізнав би… проте, якщо я його бачив.
Сюзана (тихо до Фіґаро). Він його не бачив.
Фіґаро. От скільки бучі за горщик квіток! Скільки тобі треба, плаксію, за твої левкої? Нема чого дошукуватися, вельможний пане, то я вискочив.
Граф. Як, то ви?
Антоніо. Скільки тобі треба, плаксію? Отже ваш тулуб дуже погрубшав з того часу, бо я вас знайшов тоді меншим і тоншим!
Фіґаро. Певно, коли стрибаєш, то підгинаєшся…
Антоніо. Мені здається, що то був радше… сказати б, той жевжик-паж.
Граф. Ти хочеш сказати, Керюбен?Фіґаро. А як же, він вернувся навмисне з своїм конем від Севільської брами, де він уже може є тепер.
Антоніо. О, ні, я не кажу цього, я цього не кажу; я не бачив, щоб вискочив кінь, бо я був би сказав і про коня.
Граф. Яка терпливість!
Фіґаро. Я був у кімнаті покоївок у білій куртці: бо велика спека!.. Я дожидав свою Сюзанету, коли це раптом почув голос вельможного пана і великий шум, що зчинився: я не знаю, який страх обхопив мене з приводу того листа; і якщо треба признати мою дурість, я вискочив без намислу на грядки та навіть і забив собі трохи праву ногу (потирає ногу).
Антоніо. Коли це ви, то справедливо віддати вам цей клаптик паперу, що вискочив з вашої куртки, як ви падали.
Граф (кидається на папір). Дай його мені. (Розгортає папір і складає).
Фіґаро (на бік). Я піймався.
Граф (до Фіґаро). Переляк чи не вигнав з вашої пам'яти, що містить у собі цей папір, ні того, як він опинився в вашій кишені?
Фіґаро (заклопотаний шукає в своїх кишенях і витягає кілька паперів). Авжеж ні… Але в мене їх стільки! Треба відповідати на все… (Дивиться на один з паперів). Цей? А, це лист від Марселіни, на чотирьох сторінках; він гарний!.. Чи не було то прохання того бідного браконьєра в тюрмі?.. Ні, ось воно… Я мав спис меблів малого замку в другій кишені…
Сюзана (тихо до Фіґаро). Все пропало. То патент.
Граф (згортає папір). Ну, спритний чоловіче, ви не вгадуєте?
Антоніо (наближаючись до Фіґаро)[16]. Вельможний пан питають, чи ви не вгадуєте.
Фіґаро (відпихає його). Пхе, гидкий, говорить мені просто в самий ніс.
Граф. Ви не пригадуєте, що то могло бути?
Фіґаро. А, а, а! Povero[17]. Це ж певно патент того бідолашного хлопця, що він мені дав, а я забув йому вернути. Ой, ой, ой, який я дурний! Що він робитиме без патенту? Треба побігти…
Граф. На що він вам його дав?
Фіґаро (в замішанню). Він… хотів, щоб там щось зробили.
Граф (дивиться на папір). Тут нічого не бракує.
Графиня (тихо до Сюзани). Печатки.
Сюзана (тихо до Фіґаро). Бракує печатки.
Граф (до Фіґаро). Ви не відповідаєте?
Фіґаро. То… бо справді бракує там небагато. Він каже, що то звичайно робиться.
Граф. Звичайно! звичайно! Що?
Фіґаро. Притискається ваша гербова печатка. А може, що не варт було клопотатися.
Граф (розгортає папір і з гнівом його мне). Маєте! Видно, судилося мені, що я нічого не довідаюсь. (На бік). Це Фіґаро їх керує, а я не помщуся? (Хоче вийти в досаді).
Фіґаро (зупиняє його). Ви відходите, не давши наказа про мій шлюб?
Марселіна (до графа). Не давайте наказа, вельможний пане! Перш, ніж зробити йому ласку, ви повинні вчинити нам справедливість. Він має зобов'язання до мене.
Граф (на бік). От моя помста.
Фіґаро. Зобов'язання? Якого роду? Висловіться.
Марселіна. Так, я висловлюсь, негіднику. (Графиня сідає в бержелку; Сюзана позад неї).
Граф. Про що йдеться, Марселіно?
Марселіна. Про зобов'язання шлюбу.
Фіґаро. Лист, та й годі, про грошову позику.
Марселіна (до графа). Під умовою одружитися зо мною. Ви великий пан перший суддя цієї провінції…
Граф. Заявіться до трибуналу, там я віддам належне право кожному.
Базіль (показуючи на Марселіну). В такому разі, ваша високість дозволить теж, щоб і я подав свої права на Марселіну?
Граф (на бік). Ага, от мій шахрай з листом!
Фіґаро. Другий такий же дурень!
Граф (з гнівом до Базіля). Ваші права! ваші права! Вам саме личить говорити переді мною, пане дурню!Антоніо (сплеснувши руками). Відразу не схибив, далебі! це ж його ім'я!
Граф. Марселіне, все буде відрочене до розгляду ваших доказів, що відбудеться прилюдно в великій залі авдієнцій. Чесний Базілю, вірний і певний справцю, ідіть на місто й скличте членів судового засідання.
Базіль. Для її справи?
Граф. І приведіть мені селянина, що дав вам лист.
Базіль. Хіба ж я його знаю?
Граф. Ви не хочете!
Базіль. Я не прийшов у замок для того, щоб виконувати доручення.
Граф. А для чого?
Базіль. Талановитий чоловік щодо сільського органу, я показую клявесин пані, вчу співати її дівчат, грати на мандоліні — пажів, і мій фах, особливо, є розважати ваше товариство моєю гітарою, коли ви зволите мені звеліти.
Ґріп-Солей (наближається). Я піду, вельможний пане, якщо зволите[18].
Граф. Як ти звешся й коло чого працюєш?
Ґріп-Солей. Я Ґріп-Солей, добрий мій пане, маленький доглядач кіз. Мені доручено фоєрверк. Сьогодні моїй отарі свято. І я знаю, де сидять усі бісові судовики в околиці.
Граф. Твоя щирість мені подобається. Іди собі. Але ви (до Базіля) ідіть із ним і грайте на гітару та співайте, щоб розважати його в дорозі. Він з мого товариства.Ґріп-Солей (весело). О! Я, я з?.. (Сюзана його вгамовує рукою, показуючи на графиню).
Базіль (здивований). Мені йти з Гріп-Солеєм і грати?..
Граф. Це ваш фах; ідіть, або я вас вижену. (Виходить).
Базіль (до себе). Ах, я не буду битися з чавуном, бо я тільки…
Фіґаро. Череп'яний глек.
Базіль (на бік). Замість допомагати шлюбові, я краще забезпечу свій із Марселіною. (До Фґаро). Слухай, не кінчай нічого, поки я вернусь. (Бере гітару на кріслі в глибині сцени).
Фіґаро (йде за ним). Кінчати? О, йди, не бійсь. Коли б ти навіть ніколи не вернувся… Ти не маєш співочого вигляду. Хочеш, я почну?.. Ну, жваво: ля-мі-ля, для моєї нареченої. (Починає йти задом, танцює, приспівуючи сеґеділью [19]). Базіль приграє й усі ідуть за ними).
Не хочу я нічого,
Краще всього
Моя Сюзон.
Зон, зон, зон.
Зон, зон, зон,
Зон, зон, зон,
Зон, зон, зон.
Коханая дівчина
Моя єдина —
То мій закон.
Зон, зон, зон,
Зон, зон, зон,
Зон, зон, зон,
Зон, зон, зон.
Графиня (в бержерці). Бачите, Сюзано, яку ваш навіжений накликав мені сцену з своїм листом.
Сюзана. Ах, пані, як я вийшла з кабінету, якби ви бачили ваше лице! Воно потемніло відразу, але це було як хвилева хмара, і поволі ви стали червоні, червоні, червоні!
Графиня. То він вискочив у вікно?
Сюзана. Не вагаючись; милий хлопець! легкий… як бджілка.
Графиня. Оцей ще фатальний садівник! Все те мене так збентежило, що я не могла зібрати в собі й пари думок!
Сюзана. Ах, пані, навпаки; тут я й побачила, як звичка до великого світу дає дамам з пристойного товариства легкости до вибріхування, та ще й так, щоб це не було помітно.
Графиня. Чи думаєш ти, що граф піймався на ту брехню? А якщо він знайде хлопця в замку?
Сюзана. Я зараз пораджу сховати його так добре…
Графиня. Треба, щоб він поїхав собі. З того що оце тепер трапилося, ви можете повірити, що я не маю бажання посилати його в садок замість вас.Сюзана. Певна річ, що я теж не вийду. Отже, мій шлюб ще раз…
Графиня (встає). Постривай… Замість кого іншого або тебе, якби я вийшла сама?
Сюзана. Ви, пані?
Графиня. Ніхто не наразився б… Граф не міг би тоді виправдатись… А покарати його ревнивість і довести його зраду, це було б… Ану, щасливий кінець першої пригоди насмілює мене спробувати другу. Перекажи йому швидше, що ти вийдеш у сад. Але гляди, щоб ніхто того…
Сюзана. Ах! Фіґаро?
Графиня. Ні, ні, він схотів би робити по-своєму… Дай мені мою оксамитну маску і мою паличку, піду надуматися на терасу. (Сюзана виходить у кабінет для туалету).
Графиня (сама). Мій маленький проєкт доволі безсоромний! (Повертається). Ах, стьожка! моя гарна стьожка! Я тебе забула! (бере її за бержерці і звиває). Ти мене більш не покинеш… Ти нагадуватимеш мені сцену, де цей бідолашний хлопець… Ах, пане графе! Що ви зробили? А я! що я в цю хвилю роблю?
Сюзана. От ваша паличка й маска.
Графиня. Пам'ятай, що я заборонила тобі казати слово Фіґаро.Сюзана (з радістю). Пані, ваш проєкт прекрасний! Я оце про його думала. Він єднає все, кінчає все, обіймає все; і хоч би що там трапилося, мій шлюб тепер відбудеться напевне. (Вона цілує руку своїй пані. Вони виходять).
(Підчас антракту слуги уряджують залю авдієнцій: приносять дві лавки з спинками для адвокатів і ставлять їх обабіч сцени, таким способом, що прохід вільний іззаду. Ставлять поміст із двома сходами всередині сцени, у глибині, на нім ставлять крісло графові. Ставлять стіл писареві і табурет його збоку, напереді, і стільці для Брідуазона і інших суддів по боках графової естради).
——————
- ↑ Кабінет, цебто кімната для туалету.
- ↑ Бержерка — широкий і глибокий фотель з подушкою.
- ↑ Ванльоо — сім'я відомих французьких малярів XVII й XVIII століття, що з них найславетніший — Шарль-Андре (або Карльо) Ванльоо (1705—1765).
- ↑ Керюбен, Сюзана, графиня.
- ↑ В. Самійленко залишив без перекладу останні три куплети цього романсу, бо вони реґулярно виключаються — за ініціятивою самого автора — в виданнях призначених для сцени. Наводимо їх у віршованому перекладі Гната Юри (Бомарше, Шалений день або Весілля Фіґаро, Вінниця, 1920):
6-й куплет.
Яку я безтямно люблю.
Кохання цього ніхто не розіб'є.
Пажу, о пажу, сказала царева
(А серце так билось, так билось),
Вгамуйте кохання шалене своє.
Стану вам, пажу, в пригоді…
7-й куплет.
Стану вам, пажу, в пригоді…
При нашій особі призначу пажем,
А потім… є в мене панна Єлена
(А серце так билось, так билось),
Дочка капітана, гарна як сонце,
Вас обвінчаю я з нею.
8-й куплет.
Вас обвінчаю я з нею.
„О, ні! Я не хочу… не хочу цього.
З терпінням несучи кайдани важкі
(А серце так билось, так билось),
Від тяжкого горя, кохаючи, вмру,
Хрещеної ж неньки я не забуду… - ↑ Беньєза — дамський чепець для туалету, з дрібними складками.
- ↑ Патент — диплом на офіцерський ранґ.
- ↑ Керюбен, Сюзана, графиня.
- ↑ Начільник — власне кажучи, певна оздоба на мундштуку (bossette); але гра слів у дальших рядках вимагає тут приблизного перекладу.
- ↑ Гра слів; в оригінальному тексті: „la bossette… la courbette… la cornette“ (цебто „оздоба мундштука… курбет… кавалерійська корогва“).
- ↑ Ґумована тафта правила в XVIII столітті за плястер.
- ↑ Керюбен, Сюзана.
- ↑ Урсулінки — один з найвелелюдніших жіночих чернецьких орденів дореволюційної Франції, заснований 1537 року.
- ↑ Натяк на зміст „Севільського голяра“.
- ↑ Піддані, себто кріпаки графа Альмавіви, що їх автор пишно іменує його „підданими“ або „васалями“.
- ↑ Антоніо, Фіґаро, Сюзана, графиня, граф.
- ↑ Povero — „нещасний“ (з італійська).
- ↑ Ґріп-Солей розмовляє тут і далі французьким народнім жарґоном, що його відміни, на жаль, не надаються до перекладу.
- ↑ Сеґеділья (або сеґіділья) — певний рід еспанського народнього співу.