Чергові завдання совітської власти/Ухвала Всеросійського ц. в. комітету…
| ◀ Чергові завдання совітської власти | Чергові завдання совітської власти пер.: П. Дятлів Ухвала Всеросійського ц. в. комітету робітничих, салдатських, селянських і козацьких депутатів |
Володимир Ілліч Лєнін ▶ |
|
принята на засіданню 20-го квітня 1918-го року з приводу викладу товариша Лєніна про „Чергові завдання совітської власти“:
„Центральний виконавчий комітет, вислухавши доклад товариша Лєніна про чергові завдання совітської власти, цілком ухвалює виставлені в цім докладі засади. Центральний виконавчий комітет доручає президії спільно з докладчиком зредаґувати засади докладу у формі коротких тез, котрі також і опубликується, яко основні завдання совітської власти“.
На засіданні Всеросійського центрального виконавчого комітету совітів депутатів 29-го квітня 1918-го року по вислуханню й обговоренню докладу товариша Лєніна про чергові завдання совітської власти одностайно ухвалено виставлені ним засади. Остаточну редакцію тез, котрі треба покласти в основу діяльности всіх совітів депутатів, доручено президії Центрального виконавчого комітету спільно з докладчиком. По виконанню дорученої їй праці Президія подає до відому й кермування всіх місцевих совітів депутатів ось які тези:
1. Міжнародне положення совітської республики в найвищій мірі тяжке й критичне, бо найглибші й найосновнійші інтереси міжнародного капиталу й імперіялізму спонукують їх змагатися не тільки до воєнного нападу проти Росії, але й до порозуміння що до поділу Росії й задушення совітської власти.
Тільки загострення імперіялістичної різні народів на Заході Европи і імперіялістичне суперництво Японії з Америкою на далекім Сході паралізують чи гальмують сі змагання і то також тільки почасти і тільки на якийсь, правдоподібно, короткий час.
Тому обовязковою тактикою Совітської республики мусить бути: з одного боку, надзвичайне напруження всіх сил для найскоршого господарчого піднесення країни, для збільшення своєї обороноздатности і для утворення могутньої соціялістичної армії; з другого боку, в міжнародній політиці є конечною тактика сновигання, відступлення й чекання аж до хвилі, коли остаточно наступить інтернаціональна пролєтарська революція, котра тепер швидче, ніж досі, назріває в цілім ряді передових країн.
2. В области внутрішньої політики на порядку дня в теперішню хвилю згідно з резолюцією Всеросійського зїзду совітів 16-го березня 1918 р. — стоїть завдання орґанізації. Се завдання полягає в приміненню нового й найвищого уладження виробу й розділення продуктів на основі суспільної машинової великої продукції (праці), і є головним змістом і головною умовою повної перемоги соціялістичної революції, котра почалася в Росії 25-го жовтня 1917-го року.
3. З чисто політичного погляду найвищим пунктом становища є те, що справу переконання працюючої Росії в правильности програми соціялістичної революції і справу завоювання Росії у визискувачів для працюючих в головних і основних рисах виконано і що на порядок дня виступає головне завдання управління Росією. Організація правильного управління, певного переведення в життя розпоряджень совітської власти — се умова повної перемоги совітського типу держави, і не досить формально декретувати, встановити й завести в усіх кутках країни сей тип, але потрібно фактично його здійснювати і випробовувати правильною, щоденною працею в управлінні.
4. В области господарчого вибудування соціялізму найважнійшою ознакою моменту є те, що наша праця по орґанізації загальної й всеобхоплюючої одвічальности й контролі за виробом і розділенням продуктів і по заведенню пролєтарської реґуляції виробу далеко відстала від праці безпосередньої експропріяції експропріяторів, поміщиків і капіталістів. Се основний факт, се — умова нашого завдання.
Звідсіля з одного боку виходить, що боротьба проти буржуазії вступає до нової фази, а саме: центром ваги стає орґанізація контролі й одвічальности. Тільки сим шляхом можемо ми запевнити всі ті господарчі завоювання капиталу й усі ті заходи для націоналізації поодиноких галузей народного господарства, котрих осягнуто нами від жовтня, і тільки сим шляхом можна підготувати успішне закінчення боротьби проти буржуазії, себто повне запевнення соціялізму.Зі згаданого основного факту можна з другого боку вивести пояснення, чому в певних випадках совітська власть мусіла робити крок назад чи йти на компроміс з буржуазними тенденціями. Таким кроком назад і відхиленням від принципів Паризької Комуни було, наприклад, заведення високих окладів для ряда буржуазних спеціялістів. Таким компромісом було порозуміння з буржуазними кооперативами відносно кроків і заходів для спроквольного притягнення до кооперативів усього населення. Доки пролєтарська власть не поставить на ноги загальної контролі й відповідальности, такі компроміси неминучі і наша задача: не замовчувати перед народом їхніх негативних сторін і зміцняти свої змагання до поліпшення відвічальности й контролі, яко єдиного засобу й єдиного шляху до повного усунення всіх таких компромісів. За теперішньої хвилі такі компроміси конче потрібні яко єдине (при нашім спізненні з учотом, контролею й відповідальністю) забезпечення трохи повільнійшого, але й певнійшого поступу. При повнійшім переведенні учоту й контролі за виробом і розділенням продуктів відпаде конечність таких компромісів.
5. На порядок дневний виступають особливо заходи для підвищення трудової дисциплини й продуктивности праці. Кроки, зроблені вже в цім напрямі зокрема фаховими спілками, треба підтримувати, запевнювати й зміцнювати всіми силами. Сюди належать заведення акордової платні, вживання всього того, що є наукового й поступового в Тейлоровій системі, пристосування платні до загальних вислідів праці чи результатів експлуатації транспорту по жалізницях і водяних шляхах. Сюди ж належать також і орґанізація співзмагання між поодинокими продукційними й споживчими комунами, вибір орґанізаторів і т. д.
6. Диктатура пролєтаріяту є безумовною конечністю при переході від капиталізму до соціялізму, і при нашій революції ся істина найшла своє повне практичне ствердження. Але передумовою диктатури є справді міцна та в подавленні визискувачів і хуліганів безмилосердна революційна власть; наша ж власть занадто мягка. Послух, і то під час праці безперечний послух, єдиноособним розпорядженням совітських керманичів, диктаторів, чи вони вибрані чи призначені совітськими установами, з диктаторськими уповноваженнями (як сього жадає, наприклад, декрет про жалізниці), — далеко ще не забезпечено. Тут помічається вплив дрібноміщанської стихії, сили дрібновласницьких звичок, змагань і настроїв, які основно суперечать пролєтарській дисциплинованости й соціялізму. Все, що є свідомого в пролєтаріяті, повинно боротися проти сеї дрібноміщанської стихії, яка виявляється не тільки безпосередно (в підтриманні буржуазією й її підголосками: меньшевиками, правими соціял-революціонерами і т. д. всякого опору проти пролєтарської власти), але й небезпосередно (в тім гистеричнім хитанні, яке виявляє в головних питаннях політики дрібноміщанська партія лівих соціял-революціонерів, як також „новокомуністична“ течія в нашій партії, що малпуючи лівих соціял-революціонерів, знижується до метод дрібноміщанського революціонізму).
Жалізна дисциплина і до краю переведена диктатура пролєтаріяту проти непевних дрібнобуржуазних хитань — ось загальне й остаточне гасло моменту.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах.
|