I
Риємо-риємо-риємо
землю, неначе кроти;
з кутів плазуємо зміями,
сіємо-сіємо-сіємо
буйні червоні цвіти…
Бурями сійтеся, бурями,
маки-червоні вогні:
там по-за ґратами-мурами
тінями сірими-хмурими
ранки конають ясні.
Вдаримо гучно ми дзвонами —
всесвіт обійде луна —
кинемо вільно червоними:
— Владарі світу з коронами,
вже не потрібні ви нам!
II
На зелені килими
папірцями білими
полетіли вершники з низом розмовлять.
— Гей, не спи, робітнику:
на панському смітнику
вороги не сплять!
Гордою, сміливою
бурею бурхливою
встань, народе зраджений, як один устань:
з гімном-перемогами
новими дорогами
підемо на брань.
Блисками-пожежами
небо обмережимо,
сполохами-ралами обрії зорем:
годі нагинатися,
годі підставлятися
під вагу ярем!
III
Ми — тіні… Ми — тіні меткі.
Ми — влучні рушення руки.
Ми носимо в грудях ненависти море, —
і в ночі осінні, в обіймах імли,
ми гімни тобі заплели,
червоний тероре!
Ми — жах. Ми — караючий гнів.
Ми молимся культу вогнів, —
і хто є відважний, і хто нас поборе?..
Ми — тіні. Ми — криця. В обіймах імли
ми гімни тобі заплели,
червоний тероре!
|
