І.
Риємо — риємо — риємо
землю, неначе кроти;
з кутів плазуємо зміями,
сіємо — сіємо — сіємо
буйні червоні цвіти…
Бурями сійтеся, бурями
маки — червоні вогні:
там по-за гратами — мурами
тінями сірими — хмурими
ранки конають ясні.
Вдаримо гучно ми дзвонами —
всесвіт обійде луна —
кинемо вільно червоними:
— Владарі світу з коронами,
вже не потрібні ви нам!
II.
На зелені килимі
папірцями білими
полетіли вершники з низом розмовлять:
— Гей, не спи, робітнику:
на панському смітнику
вороги не сплять!
Гордою, сміливою
бурею бурхливою
встань, народе зраджений, як одинь устань:
з гимном — перемогами
новими дорогами
підемо на брань.
Блисками пожежами
небо обмережимо,
сполохами-ралами обрії з'орем:
годі нагинатися,
годі підставлятися
під вагу ярем.
III
Ми тіні… Ми тіні меткі.
Ми — влучні рушення руки.
Ми носимо в грудях ненависти море, —
і в ночі осінні, в обіймах імли
ми гимни тобі заплели,
червоний тероре!
Ми — жах. Ми — караючий гнів.
Ми молимся культу вогнів, —
і хто є відважний, і хто нас поборе?..
Ми — тіні. Ми криця. Б обіймах імли
Ми гімни тобі заплели,
червоний тероре!
