Кобзарь (1876)/Том 1/У тиєї Катерини
У тиєї Катерини
Хата на помості;
Із славного Запорожжя
Наїхали гості;
Один — Семен Босий,
Другий — Иван Голий,
Третій — славний вдовиченко
Иван Ярошенко.
— Зъїздили ми Иольщу
І всю Україну,
А не бачили такої,
Як се Катерина. —
Один каже: „Брате!
Як-би я багатий.
То оддав би все золото
Оцій Катерині
За одну годину.“
Другий каже: „Друже!
Як-би я був дужий.
То оддав би я всю силу
За одну годину
Оцій Катерині.“
Третій каже : „Діти!
Нема того в світі,
Чого б мені не зробити
Для сієї Катерини
За одну годину.“
Катерина задумалась
І третёму каже:
„Єсть у мене брат єдиний,
У неволі вражій —
У Криму десь пропадає.
Хто ёго достане,
То той мені, запорозці.
Дружиною стане.“
Разом повставали,
Коней посідлали,
Поїхали визволяти
Катриного брата.
Один утопився
У Дніпровім гирлі;
Другого в Козлові
На кіл посадили;
Третій — Иван Ярошенко,
Славний вдовиченко, —
З лютої неволі.
Із Бакчисараю,
Брата визволяє.
Заскрипіли рано двері
У великій хаті.
„Вставай, вставай, Катерино,
Брата зострічати!“
Катерина подивилась,
Та й заголосила:
— Се не брат мій, се мій милий!
Я тебе дурила. —
„Одурила!“ і Катрина
До-долу скотилася
Головонька... „Ходім, брате,
З поганої хати!“
Поїхали запорозці
Вітер доганяти...
Катерину чорнобриву
В полі поховали;
А славниї запорозці
В степу побратались.