Українські твори
Євген Гребінка
Українські приказки
Віл
• Інші версії цієї роботи див. Віл Київ: Видавництво «Вік», 1906
ВІЛ.

 „Мабуть, на небі звісно стало
 (Про себе Віл в кошарі гомонів)
Про те, що ввесь мій вік я все за двох робив,
 Да й витерпів таки чимало!
Що в плузі силкувавсь, копиці волочив,
Ізранку у ярмі до півночі ходив,
 Іще що-дня бував і битий!
 Хазяїна не раз я проклинав —
 Тепер зовсім не той хазяїн став:
 У мене вдовіль їсти й пити.
 Несуть мені і соли, і крупів,
Овса і висівок — наїстись трьом би стало“.

Аж тут хазяїн шасть у хлів,
І взявши за роги Вола, під ніж повів,
Бо сказано — його годовано на сало.

 

 

Ти змалку так любив мене, як пугу пес…
Чого ж так лащишся тепер до мене, Йване?
Чи знаєш, що як ти чоломкаться ідеш,
 Чогось мене морозить стане?…