Український співаник/Сонце западає за високі гори

Український співаник
Побутові
Сонце западає за високі гори…
Нью-Йорк: накладом Української Книгарні, 1918

Сонце западає за високі гори;
Товар повертає до свої обори,
Лиш я нещасливий, без кута, без хати,
Де голову склоню, не знати, не знати.

Лист гонить вітрами хоч колись спочине,
А лодя водами берега достигне;
Лиш я, дощ і бурю терплю бідолаха,
Слота і погода, то менї однака.

Як голуб сивенький не верне до ночи,
За ним друг миленький виглядає очи;
Лиш мене нїкому нема хоч спімнути…
Довго-ж так на світї в самотности бути?

Виджу, в супокою живуть другі люди,
Красною весною дихають їх груди;
Лише моє горе нїгде не лишилось,
Щоби хоч годинку серця не мутило.