Український співаник/Ой там за горою та за кремінною

◀ Зажурила ся бідная удовонька

Український співаник Побутові Ой там за горою та за кремінною…

Ой пущу я кониченька в саду ▶

• Інші версії цієї роботи див. Ой там за горою та за кремінною

Нью-Йорк: накладом Української Книгарні, 1918

Ой там за горою та за кремінною,
Не по правдї жиє чоловік з женою.

Вона йому стелить білу постеленьку,
А він їй готує дротяну нагайку.

Біла постеленька порохом припала,
Дротяна нагайка біле тїльце рвала.

Біла постеленька порохом присїла,
Дротяна нагайка кровю обкипіла.

Ой мужу-ж мій, мужу, не бий мене дуже,
В мене тїло біле, болить мене дуже!

Пусти мене мужу в вишневий садочок,
Та най собі урву рожевий квіточок.

Взяла рожу-квітку, тай вергла на воду:
“Плини, плини, роже-квітко, аж до мого роду

Плини, плини, роже-квітко, плини по Дунаю,
Як увидиш мою неньку, приплини до краю”.

Вийшла стара мати в Дунай воду брати,
Як узріла рожу-квітку то взяла плакати.

“Де-ж ти, роже-квітко, тут ся обявила,
Відай тебе моя донька й опустила?”

Ти гадала, мати, що мя не згодуєш,
Далась мене за нелюба, а тепер бануєш!

Ти гадала мати, що мя ся не збудеш,
Така прийде годинонька, що плакати будеш”.