Український співаник/Коломийки

Український співаник (1918
Коломийки
Видання: Нью-Йорк: накладом Української Книгарні, 1918.
6. КОЛОМИЙКИ.
 

 

 Як я возьму коломийки
 Співати, співати,
 Затужиш ти і заплачеш,
 Тай станеш думати;
1. Гей плину я по Дунаю і так си думаю:
Нема красших співаночок як у нашім краю!
Ой нема то, ой нема то, як руська країна,
Там співає співаночки кождая дївчина.

2. Ой піду я межи гори, там де жиють бойки,
Де музика дрібно грає, скачуть по легойки;
Ой нема то як у горах дївчата співають,
Ой нема то як у горах молодцї гуляють.

3. Руська наша коломийка, хоч вона дрібнонька
Вона мила а все щира — менї солоденька;
Коломийки заспівати, коломийки грати,
Алеж бо то коломийки добре танцювати.

4. Нема танцю на всїм світї як та коломийка,
Вона душу вириває із мого сердейка;
Як заграю, заспіваю, туга зчезає,
Бо та наша коломийка таку силу має.

5. Заграйте ми музиченьки білими пальцями,
Най я собі потанцюю з чорними бровами;
Ой у тебе музиченьку руки золотії,
Тож ти душу потягаєш в світи далекії.

6. Ой скрипочки із липочки, а струни з барвінку
Як заграю, буде чути аж на Українку;

Тепер я собі заграю, тепер защебечу,
А як прийде лиха доля — пташкою відлечу.

7. Ой калина біло цвите, а червоно родить,
Великеє закоханє до біди приводить:
Цвите тернє, цвите тернє, бо корінє має,
Хто коханя не зазнавав той жалю не знає.

8. Звідси гора, звідси друга, посеред долина,
Межи тими гороньками любая дївчина;
Треба гори розкопати, долину зрівнати,
Щоби ми ся було видно до милої хати.

9. Як би не ти дївчинонько, і не твої очи,
Не стоялиб мої конї до темної ночи;
Не стоялиб мої конї, конї воронїї,
Як би не ти, дївчинонько, та брови чорнії;

10. Ой дївчино, дївчинонько, якаж ти миленька
Як у лїтї на нивоньцї вода студененька;
Як у лїтї на нивоньцї води ся напити,
Так з тобою постояти, тай поговорити.

11. Ой гадав я милий брате, що то скрипка грає
А то моя чорнобрива, по саду співає;
Та гадав я милий брате, що то сонце сходить,
А то моя милесенька по подвірю ходить.

12. В тебе очка чорненькії, як тернь на галузї,
Личко таке румяненьке, як калина в лузї;
В тебе очка чорненькії, як терен саджений,
А бровонька такі красні, як шнурок плетений.

13. Коли моя миленькая по садочку ходить,
Видить ми ся, що за нею біла рожа сходить;
Личко твоє, милесенька, краснїйше над рожу,
Я тя бідний, молоденький забути не можу.


14. Тяжко болить як укусить люта гадинонька,
Та ще тяжше, як вчарує люба дївчинонька;
Як укусить гадинонька, знайдеш в зїлю лїки,
Як вчарує дївчинонька, пропавєсь на віки.

15. А вжеж я ся не дивую чому мила красна,
Коло неї вчера рано впала зоря ясна;
Як летїла зоря з неба, тай розсипала ся,
Мила зорю позбирала тай намаїла ся.

16. Стоїть явір над водою, хитає собою,
Чи тужиш ти так за мною, як я за тобою;
Як тужиш ти так за мною, як я за тобою,
Ми тодї ся розійдемо, як рибка з водою.

17. Стоїть явір над водою, в воду похилив ся,
Чогось милий чорнобривий тяжко зажурив ся;
Як менї ся не хилити, вода корінь миє,
Як менї ся не журити, саме серце млїє.

18. Та як ти ся, дївчинонько, та як же ся маєш,
Чи ти о мнї голубонько уже не гадаєш?
Я ся маю, я ся маю, як рибка в Дунаю,
Тілько ми жаль, моє серце, що тя не видаю.

19. Що ти минї дївчинонько, такого зробила,
Що ти менї молодому над всїх тепер мила;
Ой дївчино, дївчинонько як я тебе люблю,
Як відкажеш серцю мому, то я ся загублю.

20. Ой став козак над могилов тай думку думає,
На Вкраїну поглядає, тяженько вздихає:
Гей нї вітер тут не віє, нї сонце не гріє,
І не так тут на могилї трава зеленїє.

21. Ой загудїв сивий голуб в зеленій лїщинї,
Ой затужив козаченько по своїй дївчинї;
Ой піду я на Вкраїну, там знайду родину,
Там знайду я кого люблю, — мою чорнобриву.


22. Ой зійди ясна зірничко, бо якось темненько,
Вийди, вийди дївчинонько, бо менї сумненько;
Зійшла зоря, зійшла зоря, весь світ освітила,
Вийшла моя миленькая, — всїх розвеселила.

23. Ой не ходи, де я ходжу, дївчину любити,
Ой скажи си милий брате труновцю зробити;
Ой скажи си ю зробити, кедринов оббити,
Або менї або тобі на світї не жити.

24. Ой пливало біле гуся по водї, по водї,
Любила би мня миленька, через людий годї;
Ой вороги, вороженьки, на вас нарікаю,
Через вас ми світ не милий, і долї не маю.

25. Ой видить ся, що хмарить ся і дощик падає,
Ой видить ся, що з-укоса мила поглядає;
Ой видить ся, що сердить ся миленька на мене,
А як гляне, — серце вяне в неї тай у мене.

26. А де тая керниченька, що голубка пила,
Та деж тая дївчинонька, що мене любила;
Ужеж тую керниченьку, голубки випили,
Та вжеж мою дївчиноньку инші полюбили.

27. Та пійду я на Вкраїну, і там я загину,
Там кажу си посадити в головах калину:
Будуть пташки прилітати, калиноньку їсти,
Будуть менї приносити від милої вісти.

28. Ой хоч гуди, хоч не гуди голубе-небоже,
Та кого я вірно любив, не судивсь ми Боже;
Два голуби воду пили, а два колотили,
Бодай тоті не сконали, що нас розлучили.

29. Ой болить мня головонька від маку дрібного,
А я рибку не забуду поки житя мого;
Ой соколе, соколоньку, пожич менї крила,
Най полечу, там де знаю, — там де моя мила.


30. Стоїть верба над водою, схилила ся в тоню,
Не мож бути, милий Боже, двічи молодому;
Ой я бим дав, як би можна, і пів того світа,
Коби ми ся повернули молодії лїта.

31. Заграй менї музиченьку в яворові скрипки,
Пійду з милим погуляти ворогам на збитки;
А там в поли дві тополї, третя зелененька,
Не буду ся віддавати, бом ще молоденька.

32. Я гадала молоденька, що соненько сходить,
А то милий, чорнобривий по городї ходить;
Я гадала молоденька, що сокіл лїтає,
А то мій чорнобревенький на кони гуляє.

33. Коби річка невеличка, я бим перебрила,
Коби ми був милий вірним, я бим го любила;
Але тобі мій миленький не ма що вірити,
Ти так з иньшов, як зі мною будеш говорити.

34. Гей! ти дубе зелененький, листя твої рясні,
Ти козаче молоденький, слова твої красні;
Слова твої хоч прекрасні, а чортова думка,
Поким тебе не любила, булам як голубка.

35. Ой димнося в Чорнійгорі, ой димнося димно,
Якось мого миленького відтам ще не видно;
Ой з півночи з Чорной гори йшло молодцїв много,
Я з далека ізпізнала свого миленького.

36. Ой як будеш в полонинї мій милий співати,
Пускай голос по діброві, щоби тя пізнати;
Пускай голос по діброві, пускай по ялинї;
Щоби було любо-мило всїй моїй родинї.

37. Рости хмелю над водою — рівно з тичиною,
Далеко тя мій миленький чути з сопівкою;
На сопівцї красно граєш, ще краще співаєш,
Ти то серцю іно туги і жалю завдаєш.


38. Світи зоре на все поле, закіль місяць зійде,
Закіль милий чорнобривий до милої прийде;
Зійди, зійди місяченьку, зійди перекраю,
Та хотяй нас люди судять — того ся не бою.

39. Ти соненько світи за дня, місяченьку в ночи,
Щоби я ся надивила миленькому в очи;
Ой мій любко солоденький згину за тобою,
Та згину я — як рибонька за зимнов водою.

40. Та ти милий, чорнобривий, якийсь ми миленький.
Як у лїтї в полонинї вітер холоденький;
Тай ти файна, моя рибко, якась ти миленька,
Як у лїті на Поділю вода студененька.

41. Коло млина, коло млина, коло вітрового,
Всї миленькі ту гуляють, — іно нема мого;
Нема мого миленького, пішов десь у гори,
Зачесав си кучерики понад чорні брови.

42. Кувай, кувай зазуленько від рана до ночи,
Та скажи ми, чи побачу миленького очи;
Бодай же ти зазуленько сїм лїт не кувала,
Що ти менї молоденькій правду не сказала.

43. Та хоч що-день сонце світить, що-ніч місяць сходить,
Нема мого миленького, чомусь не приходить;
Ой заросли тоті стежки мохом і травою,
Дем ходила, говорила, серденько з тобою.

44. Стратила я свій вік марно тай і свою долю,
Зісталам ся нещаслива, як билинка в полю;
Як же менї не плакати самі слези ллють ся,
Від сокола нема слова від нелюба шлють ся.

45. Ой нудно ми на серденьку, ой нудно нудниця
Ой кого я вірне люблю той і в ночи снить ся;
Та кого я вірно люблю, того не видати,
А кого я ненавиджу, — сам лїзе до хати.


46. Ой сивая зазуленько, що рано лїтаєш,
Скажи менї зазуленько де любка видаєш?
Ой видаю край Дунаю над тихов водою,
Обтирає чорні очи хустков шовковою.

47. Коб я була рибонькою я бим поплинула,
Я бим свого миленького назад завернула;
Я бим його завернула, коло него сїла,
Я бим тогди миленькому всю правду повіла.

48. Лети вітре до милого, де його могила,
Скажи йому від милої, що ся не змінила;
Скажи йому від милої, що сама бідненька,
Коли нема коло неї любого серденька.

49. Ой калина говорила, лїщина співала,
Що дївчина за миленьким три рази вмлївала;
Бодай тебе мій миленький з твоєю красою,
Ha-що мене відливали три рази водою.

50. Ой як тяжко на безводї рибі пробувати,
Без милого на чужинї тяжше проживати;
Гей ти орле чорнокрилий дам ти серця свого,
Занеси мня з чужиноньки до мого милого.

51. Ой на рутї жовтий цвіток, сама зелененька,
Не зрадь мене мій миленький, бо я молоденька;
Ти не вітер буйний в полю, а я не билина,
Є у тебе отець-мати, в мене є родина.

52. Ой не знаю я бідненька, де мій милий дівся,
Якби милий у гай пішов, гай би зеленів ся;
Не спалам я цїлу нічку, уже день біленький,
Ой не знаю я де дїв ся, мій чорнобривенький.

53. Не спалам я цїлу нічку, а всталам раненько,
Ой зрадив мня мій миленький, та болить серденько;
Бодай же ти мій миленький тогди оженив ся,
Як у морю на каменю сухий дуб розвив ся.


54. Ой співала на билицї якась пташка сива,
Ой котра ще не любила, у Бога щаслива;
Бо не усї сади родять, котрі вже зацвили,
Та не усї побрали ся, котрі ся любили.

55. Половина саду родить, половина вяне,
Половина шлюби беруть, половина марне;
Половина саду родить, половина всхне ся,
Половина побере ся — решта розійде ся.

56. Ой засвіти місяченьку тай ти зоре ясна,
Та най усї люди знають яка я нещасна;
Посадїть ми мої сестри в головах калину,
Нехай о тім кождий знає, що з коханя гину.

57. Ой там в садї зеленая трава по колїна,
Ой за добрим чоловіком жінка як калина;
Ой там в полї на горбочку трава зеленїє,
Ой за лихим чоловіком жінка помарнїє.

58. Повій вітре буйнесенький та з гори та здолу,
Чей розвієш буйний вітре мою лиху долю;
Та буду я вже віяти, не буду ставати,
Вжеж я того не розвію, що має Бог дати.

59. Шкода травки і муравки тому облогови,
Шкода мене молодої тому неробови;
Шкода мене молодої, шкода мого стану,
Та як я ся леда бідї у руки дістану.

60. Тече річка невеличка, я ї перескочу,
Віддай мене моя мати за кого я хочу;
Не далась мня моя мамо за кого я хтїла,
Тепер шумить нагаєчка коло мого тїла.

61. Мене мати породила темненької ночи,
Дала менї красне личко і чорнїї очи;
Було менї моя мати краси не давати,
Лиш ми було моя мати щастя долю дати.


62. Ой кобисьте люди знали, яка моя біда,
Силує мня моя мати за старого дїда;
Та не дай мня моя мамо, не дай за старого,
Бо я уже полюбила хлопця молодого.

63. Зеленая черемшино, що над водов стоїш,
Молодая дївчинонько, чом ся старця боїш;
Ой як би я не зелена, тут бим не стояла,
Та як би я не молода, яб ся не бояла.

64. Стоїть верба над водою розпустила гілє,
Убирай ся дївчинонько — днесь твоє весїлє;
Лїпше було мене мамцю у землю сховати,
А нїж мене молодую з нелюбом вінчати.

65. Закувала зазуленька у лїсї на дубі,
Заплакала дївчинонька у церкві при шлюбі;
Не плач, не плач, дївчинонько, добре тобі буде,
Умиєш ся слезоньками — як води не буде.

66. Далась мене моя мамцю за-муж молодою,
Так як тоту конопельку в воду зеленую;
Та як тяжко конопельцї в сирій водї гнити,
А ще тяжше молодицї на чужинї жити.

67. Ой кувала зазуленька в хатї на загатї,
Тяжко менї привикнути у свекриній хатї;
Ой піду я до свекрухи, — стану на порозї,
Мої милі співаночки в далекій дорозї.

68. Мої милі співаночки складані, складані,
Ой деж я вас наскладала — то при свої мамі;
Та при своїй наскладала, в чужої забуду,
Мої любі співаночки, — я вас не забуду.

69. Мої любі співаночки, де я вас подїю,
Занесу вас в чисте поле, — там я вас розсїю;
Та як буде добра воля — я вас позбираю,
А як буде доля лиха — то вас занехаю.


70. Понад гору високую голуби лїтають,
Я гаразду не зазнала, лїта ся минають;
Я гаразду не зазнала і не буду знати,
По чім я вас мої лїта буду споминати?

71. Лїта мої молоденькі, тож ми жаль за вами,
Ой так ми ся завше здає, щом не була з вами;
Лїта мої молоденькі, на завше страчені,
Гей вернїть ся співаночки мої улюблені.

72. Як я собі спогадаю давнії лїтейка,
Підуть слези долї личком, як бистра річейка;
Як я собі спогадаю, кого я любила,
Як би в менї не душейка, я бим ся згубила.

73. Ой у моїм городчику росте лелійочка,
Щож ми з того, щом молода, колим сиріточка;
Та як тії конопельцї у болотї гнити,
Так то менї сирітонцї на тім світї жити.

74. Щож я тобі моя мамцю такого зробила,
Що ти мене пустенничкою такою лишила;
Коб булась мня моя мати в купели заляла,
Була бим ся із короля долев не міняла.

75. Які тоті квітки красні, котрі заквітають,
Які тоті дїти щасні, котрі матїр мають;
Людські дїти як дїтойки, а я сирітойка,
Людські дїти матїр мають, — моя у Богойка.

76. Ой зазуле сивенькая, щож тепер не куєш,
Мати моя миленькая, щож мня не жалуєш;
Тогди я тя доню моя буду жалувати,
Коли буде зазуленька в осени кувати.

77. В чужім краю, в чужім краю марно пропадаю
Біднаж моя головонька, що роду не маю;
Ой стою я в чужім краю, як на пожаринї,
Нїхтож мене не пригорне при лихій годинї.


78. Ой роблю я, тяжко роблю, робота нї-защо,
Люди кажуть і говорять: сирота ледащо!
А сирота утомив ся, на тин похилив ся,
Люди кажуть і говорять: він мабуть упив ся.

79. Шкода трави зеленої, що пополовіла,
Шкода мене молодої, щом посиротїла;
Шкода трави шовкової тому берегови,
Шкода би мня молодої леда ворогови.

80. Ой піду я сирітонька на гору крутую,
Стану же я подивлю ся на річку биструю;
Ой ти річко бистренькая, на тебе дивлю ся,
Думки менї серце давлять — піду утоплю ся.

81. Ой дубе мій зелененький, ой дубе мій дубе,
Гей я хлопець молоденький, з мене жовнїр буде.
Мати моя старенькая, та я твій синочок,
Тось то мене виховала під карабіночок.

82. Ой заплачеш моя мати дрібними слезами,
Як я буду присягати перед образами!
Ой заплачеш моя мати, заплачеш, заплачеш,
Як ти мене на цїсарськім конику зобачиш.

83. Ой заплачеш моя мати з недїленьки тої,
Як увидиш білий ремінь через плечі мої;
Ой заплачеш моя мати рісними слезами,
Як мня будеш пізнавати межи жовнярами.

84. Летїв орел понад море, жалібненько кряче,
Взяли сина у жовнїри, мати за ним плаче;
Плаче мати, плачуть сестри, тай уся родина,
Тепер вже не наша буде — цїсарська дитина.

85. Ступай коню підо-мною, через крваві ріки,
Будь здорова матїнонько, — вжем пропав навіки;
Ступай коню підо-мною та розбивай груду,
Будь здорова родинонько, — вже я ту не буду.


86. Виправила сина мати на війну раненько,
Сїла собі під віконце — плаче жалісненько;
Виправила мати сина та на вороженька,
Щаслива би йому сину була доріженька.

87. Ой не одна мати плаче, жалісно голосить,
Нема мого соколика, десь карабін носить;
Карабіне, карабіне, мучиш мою душу,
Хоч бим не рад молоденький, носити тя мушу.

88. Жовнїрськії карабіни бодай погоріли,
Щоби мене молодого плечі не болїли;
Проси Бога дївчинонько — й я буду просити,
Щоби уже той карабін довго не носити.

89. Ой кувала зазуленька тепер не чувати,
Де мня мати породила, там треба вмирати;
Там то менї як задзвонять, та в усї канони,
Ой далеко лїпше вчуєш — та як наші дзвони.

90. Родинонько, родинонько, чи жаль тобі буде,
Як я піду умирати межи чужі люди;
Ой у поли край дороги висока могила,
Там на війнї умер хлопець, що я го любила.