Український співаник/Весільні
| ◀ Коломийки | Український співаник Весільні |
|
Треба косу розплїтати,
Треба вінець закладати,
Пішла княгинонька,
Пішла Горпинонька,
До городонька,
Білими ноженьками.
Ріже барвінок,
Собі на вінок
Білими рученьками:
Прийшла до неї
Матїнка єї:
Що робиш, дитинонько?
Ріжу барвінок
Собі на вінок,
На свою головоньку.
Ой, чи-ж я тобі,
Моя матїнко!
Не була вигідненька?
Що ти мня даєш,
Ти мя силуєш,
А я ще молоденька
Не дуже розумненька.
Я тя силую,
Ой я тя даю,
Зі своєї головоньки,
З людської намовоньки.
Білим цвітом зацвила:
Пішли її дружки рвати,
Не дала ся уломати:
Пішла Горпинонька,
Пішла княгинонька
Наломила си квіту
З калинового цвіту!
Прийшла до світлоньки
Межи красні дївоньки,
Поставила на столоньку
Проти свого личенька,
Питала ся батенька:
Чи я буду такая,
Як калинонька тая?
Будеш дитинонько, будеш,
Поки у мене будеш:
А як від мене підеш,
Спаде красонька з тебе,
Із тебе молодої,
Із косоньки чорної.
|
(Сиротинська). Вийди Маланонько молоденькая,Подиви ся всяденько: По своєго батенька. |
|
Просила Горпинонька Дитинонько моя люба! |
Княгинї матїночка
Вперед Бога стоїть,
На охрест руки держить
У Бога просить:
Спусти мене Боже!
Над село хмарою,
А в село дрібним дощем,
Ясним сонцем, віконцем,
Найже я ся подивлю,
Як красно дитя убрано?
Убрано як панятко,
Посаджено як сиротятко.
Сїяла княгинонька долю,
Стоячи над водою:
Плини доле з водою,
Я поплину з тобою.
Там ми си спочинемо,
Тай листи попишемо,
До мати пішлемо:
Най-же мама знає,
Що мене малу дає,
Не навчивши мене
Всякої роботи:
Научать мене люди,
Тодї мамі жаль буде.
Вода луженька забрала
І камінє дрібненьке,
Лиш одного каміня не брала,
Що дївчина на нїм стояла,
Русу косу чесала.
Не пади косо на камінь,
Но пади, косо, в зїльничок:
Бо на камени зсїчеш ся, —
А в зїльничку приймеш ся.
Просила княгинонька
Своєго братечка:
Братчику-ж мій любий!
Сїдлай кониченька,
Їдь у чистеє поле
По стадо воронеє,
Зажени-ж бо єго
До зїльника мого,
Най зїлє випасе
І на копитах винесе:
Конї мої воронїї
Витопчать зїлє моє,
Най ся по менї не зістає,
Подружечкам на радости
Матїночцї на жалости:
Бо що матїночка гляне,
А де-ж тото дитяточко,
Що садило зїлячко!
|
Мовила — говорила Але подоба моя (Від Бережан).
|
Злетїли два ангели з неба,
Ой, сїли, пали Марисонцї на подвірє.
А з подвіря в застявноє віконце.
А з віконця на тисові столи.
А з столів на лнянії обруси,
А з обрусів на пшеничні хлїбове,
А з хлїбових на румяне личенько,
А з румяного личенька на барвіновий віночок,
А з віночка на мушлиновий рубочок.
Сїло собі в віконенько щебече,
А за столом паняночки лагодять,
Марисонцї вінок лагодять.
Їдьмо, поїдьмо
Польом, болоньом,
Піском, каміньом:
Пісок буде шуміти,
Камінь буде дуднїти:
Вчують нас люди,
Славно нам буде,
Вчують селяне,
Що їдуть міщане.
Вінку мій, вінику,
З крещатого барвінку,
Лиш один раз тя вила,
І том тя не сходила,
В суботу по полудни,
В недїлю всю дноньку
В понедїлок годиноньку:
Дала би-м тя малювати
Щоби в тобі погуляти,
Дала би-м тя золотити,
Щоби в тобі походити.