Український співаник/Весільні
| ◀ Коломийки | Український співаник Весільні |
|
Треба косу розплїтати,
Треба вінець закладати,
Пішла княгинонька,
Пішла Горпинонька,
До городонька,
Білими ноженьками.
Ріже барвінок,
Собі на вінок
Білими рученьками:
Прийшла до неї
Матїнка єї:
Що робиш, дитинонько?
Ріжу барвінок
Собі на вінок,
На свою головоньку.
Ой, чи-ж я тобі,
Моя матїнко!
Не була вигідненька?
Що ти мня даєш,
Ти мя силуєш,
А я ще молоденька
Не дуже розумненька.
Я тя силую,
Ой я тя даю,
Зі своєї головоньки,
З людської намовоньки.
Білим цвітом зацвила:
Пішли її дружки рвати,
Не дала ся уломати:
Пішла Горпинонька,
Пішла княгинонька
Наломила си квіту
З калинового цвіту!
Прийшла до світлоньки
Межи красні дївоньки,
Поставила на столоньку
Проти свого личенька,
Питала ся батенька:
Чи я буду такая,
Як калинонька тая?
Будеш дитинонько, будеш,
Поки у мене будеш:
А як від мене підеш,
Спаде красонька з тебе,
Із тебе молодої,
Із косоньки чорної.
Подиви ся всяденько:
Чи не стоїть твій батенько,
У котрого пороженька.
Ой знаю-ж бо я, знаю,
Що батенька не маю:
Пішлю ворону
В чужу сторону
По свою родиноньку:
Пішлю зазулю
В сирую землю
По своєго батенька.
Ворона летить,
Вісти приносить:
Буде ту родинонька.
Зазуля летить,
Вісти приносить:
Не буде твій батенько:
Сира земленька,
Тяжкі дверенька,
Годї їх отворити.
Анї віконця,
Ясного сонця
На тебе ся подивити,
Вже мій батенько,
Мій соколенько
Перед милим Богом стоїть,
Вірне ся Богу молить:
Спусти-ж мене Боженьку
З неба на земленьку,
Най же ся подивлю
На своє дитинонько.
Ти душенько благая!
Тебе нам не потреба:
Має вона там друженьки
Вірнїї услуженьки,
Вони їй вінець нарядять
На посаг посадять,
Нарядять як панятко,
Посадять як сиротятко!
Просила Горпинонька
Свого батенька:
Батеньку мій любий!
Запирай воротонька,
Не пусти княженька,
Не пусти Василенька.
Дитинонько моя люба!
Як го не пускати?
Коли він ся просить,
Коли він ся стелить,
Хмелем коло двора,
Барвінком коло стола,
Соколом за столом.
Княгинї матїночка
Вперед Бога стоїть,
На охрест руки держить
У Бога просить:
Спусти мене Боже!
Над село хмарою,
А в село дрібним дощем,
Ясним сонцем, віконцем,
Найже я ся подивлю,
Як красно дитя убрано?
Убрано як панятко,
Посаджено як сиротятко.
Сїяла княгинонька долю,
Стоячи над водою:
Плини доле з водою,
Я поплину з тобою.
Там ми си спочинемо,
Тай листи попишемо,
До мати пішлемо:
Най-же мама знає,
Що мене малу дає,
Не навчивши мене
Всякої роботи:
Научать мене люди,
Тодї мамі жаль буде.
Вода луженька забрала
І камінє дрібненьке,
Лиш одного каміня не брала,
Що дївчина на нїм стояла,
Русу косу чесала.
Не пади косо на камінь,
Но пади, косо, в зїльничок:
Бо на камени зсїчеш ся, —
А в зїльничку приймеш ся.
Просила княгинонька
Своєго братечка:
Братчику-ж мій любий!
Сїдлай кониченька,
Їдь у чистеє поле
По стадо воронеє,
Зажени-ж бо єго
До зїльника мого,
Най зїлє випасе
І на копитах винесе:
Конї мої воронїї
Витопчать зїлє моє,
Най ся по менї не зістає,
Подружечкам на радости
Матїночцї на жалости:
Бо що матїночка гляне,
А де-ж тото дитяточко,
Що садило зїлячко!
Мовила — говорила
Ярая пшениця:
Не подоба моя
У стозї стояти,
Але подоба моя
У короваю розростати.
Мовила — говорила
Червона калина,
Не подоба моя,
У лузї стояти,
Але подоба моя
У коровая сїяти.
Де ти калино росла?
Щось така красна,
Тонка, висока,
Листьом широка?
У лузї при керници,
При студеній водици,
Від вітру буйненького,
Від дощу дрібненького,
Від сонця ясненького!
Десь дївчино росла?
Щось така красна?
У тата в холодочку,
При солодкім медочку!
Злетїли два ангели з неба,
Ой, сїли, пали Марисонцї на подвірє.
А з подвіря в застявноє віконце.
А з віконця на тисові столи.
А з столів на лнянії обруси,
А з обрусів на пшеничні хлїбове,
А з хлїбових на румяне личенько,
А з румяного личенька на барвіновий віночок,
А з віночка на мушлиновий рубочок.
Сїло собі в віконенько щебече,
А за столом паняночки лагодять,
Марисонцї вінок лагодять.
Їдьмо, поїдьмо
Польом, болоньом,
Піском, каміньом:
Пісок буде шуміти,
Камінь буде дуднїти:
Вчують нас люди,
Славно нам буде,
Вчують селяне,
Що їдуть міщане.
Вінку мій, вінику,
З крещатого барвінку,
Лиш один раз тя вила,
І том тя не сходила,
В суботу по полудни,
В недїлю всю дноньку
В понедїлок годиноньку:
Дала би-м тя малювати
Щоби в тобі погуляти,
Дала би-м тя золотити,
Щоби в тобі походити.