Український співаник/З'їздив я коника, з'їздив вороного

Український співаник
Любовні
З'їздив я коника, з'їздив вороного…

Нью-Йорк: накладом Української Книгарні, 1918

“З'їздив я коника, з'їздив вороного,
Скажи мила правду, чи буде що з того?
Ой чи буде, мила, ой чи нї,
Скажи серце правду ти менї”

“Я тобі казала, щом роду бідного,
Ти за мнов не возьмеш посагу жадного.
“Ой ти в мене посаг самая,
Як на небі зоря ясная”.

“Тепер менї кажеш, щом зоренька ясна,
Потому ми скажеш, доленько нещасна.
Ти не скажеш, то мати:
Було си сироту не брати!

Заведеш ти мене до своєго дому,
Сама я не знаю, догаджати кому,
Ой чи матери, чи вітцю,
Чи тобі самому молодцю”.

“Як ти будеш мила неньцї догаджати
Буде тобі ненька снїданє давати.
Як ти підеш мила долинов,
Назве тебе мати дитинов”.

“Заведеш ти мене до своєго дому
Ще красну молоду, тай на всьо здорову,
Не дай Боже недуги,
Будеш ся дивити на другі”.

Скарай мене Боже на душі на тїлї,
Як я погадаю о иншій котрій.
Скарай мене Боже на душі,
Як я погадаю о иншій.

На горі церковця, там будем шлюб брати.
Там треба миленька всю правду сказати.
Як нам звяжуть руку з рукою,
Тепер ходи мила зо мною”.