Українське мовознавство/13/Перифрази та їх стилістичні функції в поезії І. Я. Франка

◀ Експресивний словотвір у жанрі драматургії

Українське мовознавство. Випуск 13 Перифрази та їх стилістичні функції в поезії І. Я. Франка (А. О. Свашенко)

Науковий текст і його автор ▶

1984

А. О. СВАШЕНКО, канд. філол. наук, Харків, пед. ін-т

 

ПЕРИФРАЗИ ТА ЇХ СТИЛІСТИЧНІ ФУНКЦІЇ В ПОЕЗІЇ І. Я. ФРАНКА

 

Перифрази, за висловом К. Маркса і Ф. Енгельса, становлять собою «опис одного якого-небудь відношення як виразу, як способу існування чогось іншого»^[1]. Для опису добираються найбільш характерні та істотні ознаки якогось предмета чи явища, щ о «дозволяє бачити зображуване в новому раптовому ракурсі»^[2] і виявляє емоційне ставлення мовця до зображуваного. Звичайно, зловживання перифразами утруднює сприймання, робить мову штучною, часом манірною і незграбною чи дистильовано вишуканою, а значить і позбавленою живої теплоти. Уміле, вмотивоване вживання перифраз майстрами слова XIX—XX ст. доводить безмежні стилістичні можливості цього тропа (див. праці В. В. Виноградова, І. Р. Гальперіна, А. Т. Рубайла, К. І. Клименко та ін.)^[3].

І. Я. Франко належить до тих українських поетів, для яких вживання перифраз є органічним. Однак цей виражальний засіб письменника ще не став об'єктом літературного чи лінгвістичного дослідження. Правда, Л. М. Полюга побіжно розглядає окремі перифрази (кришталевий океан, синій кришталь, лазурове море — небо), але називає їх «описовими словосполученнями», «зворотами», «поетичними замінниками»^[4].

Дана стаття становить собою спробу аналізу семантики, структури і стилістичних функцій перифраз у поетичних творах І. Я. Франка^[5]. Для аналізу використано оригінальні поезії, поетичні переспіви та переклади, вміщені в першому—восьмому томах повного зібрання творів І. Я. Франка^[5].

Об'єктом дослідження є іменні перифрази та в окремих випадках перифрази-висловлювання.

Іменні перифрази поезій І. Франка здебільшого являють собою двочленні (рідше тричленні) найменування, створені за структурною моделлю — стрижневе слово (іменник) + кваліфікуюче означення (узгоджене чи неузгоджсне): а) метелики холодні — сніг, кровавий танець — битва, старі бренькачки — кайдани, небесний салон — рай та ін.; б) кваліфікуюче неузгоджене означення, виражене формою іменника в родовому відмінку, — традиційна структура перифраз: дні весни — юність, діти весни — квіти, властивець природи — людина, повитуха зелепугів — муза, добробуту руїна, гріб моралі — корчма та ін.; в) кваліфікуюче неузгоджене означення, виражене формою місцевого відмінка, — структура, невластива російській поетичній фразеології початку XIX ст.^[6], але типова для поетичної фразеології Т. Г. Шевченка (пор.: в мережаній лівреї донощики і фарисеї, лакеї в золотій оздобі — дворянство, ідоли в чужих чертогах — боги^[7], а ще більшою мірою для поетичної фразеології Франка: темнолюбець в рясі, брехня у чорній рясі — духовенство, кат у фраку — пан, херувими у модних сукнях — панночки та ін.).

Перифрази-висловлювання становлять собою еквіваленти простих чи складних речень: той, що світ створив з нічого — бог, той брат, що так стогне в пітьмі — народ.

Коло понять, що зазнають перифрастичної заміни, у Франка досить широке. Можна виділити дві тематичні групи. Перша груп а — це поетичні образи: а) природи, флори і фауни: кришталевий океан, лазурове море, чисте джерело, море неба, вічне, лазурове, млистий блакить, неба брами — небо, перли в його шаті — зорі, денне око — сонце, меланхолія тьмяна — місяць, гінці променисті — проміння, посланці півночі в далекім юзі — журавлі, діти весни — квіти; б) життя: життєва війна, тягар життя, тачка життя, маскарад життя та ін.; в) смерті: великий пан, царство супокою, сон вічний; г) людини: пан усіх творів, властивець природи, найніжніші, найліпші, найкращі поміж твоїх дітей; д) поезії, мрії, думки: красавиця чудова — поезія, золотокрила пташка, підстрелена пташка, сердечна дружина — пісня, країна мрій, будякове насіння, чуття легкокрилі, барвистії діти — мрії; е) почуттів: сестра любові — ненависть; є) юності: дні весни; ж) долі: хвилі фортуни.

Усі перелічені поняття типові для перифраз світової^[8] і російської поезії його попередників і сучасників^[9].

Друга група — це перифрастичні назви понять, що становлять собою філософські, соціально-економічні, політичні, технічні категорії другої половини XIX — початку XX ст.: тривога на одній нозі, залізний віз — поїзд, політичне поле, економічне поле, ланцюг традиції, фонетична гідра та ін. Така семантика Франкових перифраз зумовлює і характер їх складників. Це, з одного боку, складники традиційних перифраз типу море, поле, океан, перли, посланці, герої, діти, дні та ін., з якими цей, за його словами, «щасливо обдарований психологічний крез і копач захованих скарбів»^[10] створює яскраві перифрастичні характеристики зовсім інших явищ. Пор.: воздушные поля (Княжнін), поле небесное (Жуковський), поле эфирное (А. Глебов) — небо і загальних питань море синє, океан щоденщини й застою, політичне поле, економічне поле.

Слідом за Т. Г. Шевченком, у якого І. Я. Франко відзначає вживання «силоміць зчіплених асоціацій», «щоб викликати в душі занепокоєння, напруження»^[11], поет часом будує свої перифрази з традиційним стрижневим словом на неприродних асоціаціях, досягаючи при цьому найсильнішого ефекту. Приєднавши до стрижневого слова герої два несумісні с точки зору асоціативного мислення поняття будуари i Панама, створивши за фразеологічним кліше (герой Полтави, герої Шинки, герої Плевни) фразовий неологізм герої будуарів і Панами. Франко піддає нищівній критиці новітнє панство, що піднімалось по ієрархічній драбині, не гребуючи шахрайством (будівництво Панамського каналу) та покровительством впливових коханок.

Руйнування традиційних семантичних моделей перифраз здійснюється з другого боку, шляхом введення до їх складу просторічних лексем чи лексем негативного влану — тенденція, властива вже поезії Т. Г. Шевченка. Простежимо це явище на прикладі перифрастичних характеристик панів і царів у поезії Т. Г. Шевченка: кати вінчикі, всесвітні шинкарі, криваві шинкарі і в І. Я. Франка: зрада у порфірі — царі, кат у фраку — пани.

В ролі складників перифрастичних виразів у І. Я. Франка вживається наукова і термінологічна лексика — явище, започатковане в українській поезії Франком, і, як засвідчує сучасна радянська поезія, досить перспективне^[12]. Це такі стрижневі слова перифраз, як фонд, цивілізація, кондуктор, апартаменти (пор.: щастя фонд залізний, апартаменти державні — тюрма, цивілізація, обернена вверх пнем, — корчма; поїзду кондуктор — бог). Ще частіше лексеми такого типу вживаються як неузгодженні кваліфікуючі означення в складі іменних перифраз: ланцюг традиції; в вік електрики й реклами: матер'ялізму кайдани; культури кріпость, цивілізації тривкий опліт — бундючна самооцінка панського палацу.

При аналізі перифраз Франкової поезії не можна не зупинитись на їх синоніміці. Синонімічність перифраз простежується в межах однієї і різних семантичних моделей. Уявлення про тюрму як приміщення створюють три слова: дім, гніздо і апартаменти. Семантика перифрази з нейтральним стрижневим словом дім забезпечується кваліфікуючими означеннями: в'язенний дім; дім плачу, і смутку, і зітхання; дім горя і печалі. Стрижневе слово гніздо поряд з іншими значеннями має значення: «місце, де збираються з злочинними та іншими недобрими намірами»^[13], отже, поняття «оселя зла» це посилюється кваліфікуючим означенням (пор.: гніздо гиржі, і зопсуття, і муки). Стрижневе слово апартаменти — розкішна квартира — у поєднанні з кваліфікуючим означенням державні: і розвели нас у апартаменти державні служить засобом вбивчого сарказму. За однією семантичною моделлю створені перифрази-синоніми корчми: добробуту руїна і гріб моралі, де стрижневі слова гріб і руїна можуть мати спільне значення — «знищення, загибель», а синоніми тьми і зопсуття едем та цивілізація, обернена вверх пнем виникли на основі різних семантичних моделей: стрижневе слово едем — благодатний край, рай — у супроводі кваліфікуючих означень тьми і зопсуття створює уявлення про дурманну насолоду сп'яніння, що веде за собою моральне падіння, а стрижневе слово цивілізація як символ досягнень людства, розвитку матеріальної і духовної культури спростовується означенням обернена вверх пнем.

У поезії І. Я. Франка вживання перифраз завжди стилістично виправдане і художньо вмотивоване. Перифрастичне найменування предмета чи явища висвітлює нові риси його, дає змогу автору виявити своє ставлення до нього. Особливо показові в цьому плані перифрази-прикладки. Перифрази-прикладки до двох великих держав, Росії і Австрії, вказують на різне ставлення до них письменника: якщо Австрія — це багно гнилеє між країн Європи, крите цвіллю, зеленню густою; розсадниця недумства і застою; тюрма народів, то в Росії І. Я. Франко бачить, з одного боку, край крайностів жорстоких, а з другого, край туги і терпіння, тобто дві Росії — Росію експлуатованих, яким він щиро співчуває, і Росію експлуататорів, яких він пристрасно ненавидить.

Однією з основних стилістичних функцій перифраз А. Т. Рубайло вважає «надання мовленню підвищеного тону і посилення його поетичного звучання»^[14], правда, «в свій час функція урочистості принесла перифразам погану славу»^[15]. Можна сказати, що чуття міри в цьому плані ніде не зраджує І. Я. Франкові. Поет завжди економно, але вдало користується перифразою для створення урочистого колориту. По-справжньому урочисто-торжествуючим гімном звільненої від пут релігії людини є вірш «Нема, нема вже владаря грізного», в якому урочистість забезпечується градацією перифраз, анафорою та періодичною структурою строф: Нема, нема вже владаря грізного, Нема помічника в тяжкій потребі, Нема того, що світ створив з нічого, — бога на небі! Такої ж високої напруженості досягають перифрази у поемі «Ex nixile» в пристрасній сповіді атеїста: Нема того, що всемогучим словом усе з нічого вивів; все те я у розумовій кузні невтомно варив; своє завзяття гартував… при стосах, на котрих горіли ясні зірниці думки вільної — Молей, Джордано та Сервей.

Перифрази як засіб створення історичного та локального колориту вперше в українській поезії вжиті Т. Г. Шевченком («Марія», «Неофіти»), у другій половині ХІХ і на початку ХХ ст. набувають значного поширення. Про це свідчить творчість Лесі Українки та Івана Франка.

Незрівнянний знавець всесвітньої історії, найдавнішого фольклору, дослідник і перекладач стародавніх рукописів, Франко вільно володіє системою тропів різних часів і народів і використовує її в своїх оригінальних творах для надання їм локального колориту. Перифразам у цьому плані відведена неабияка роль. У творах давньоруської тематики (поема «Ольга») вживаються перифрази дажбожий люд, род Древи — древляни, типові для давньоруських авторів двокомпонентні назви, а також прикладки-перифрази, створені на основі язичеських вірувань, естетичних уподобань наших предків: мотилі — духи Весни, цар всесвіту — дажбог.

Типове староіндійське звертання у вигляді перифраз із стрижневим словом оздоба, з яким поет зустрівся під час роботи над перекладом «Махабхарати»: красо й оздобо Пуру всіх, органічно вплітається в канву оригінальної легенди «Цар і аскет» у почесному найменуванні аскета в устах царя Гарісчандри: Поклін тобі, святих усіх оздобо і разом з типово індійською перифразою палата Індри — рай та препозитивною перифразою-прикладкою: перед брами преславної столиці бога Сіви, Варанасі служить одним з яскравих і економних колористичних засобів.

У творах біблійного циклу поет вдається до перифраз, навіяних біблійною поетикою: небесна стеля — небо, денне око — сонце, передтечі Єгови — хмари, блискавка, вітер, дощ; край овець і ячменю, — Палестина, город божий — рай, чи перифраз, точно процитованих з біблії: Ізрайля сини.

Ідею багатоступінчатості образних еквівалентів, перифрастичних прикладок паралельно з основним найменуванням, властиву праматері біблійної поетики, культовій сумерійській і ассірійсько-вавілонській поезії, Франко блискуче використав у своїх творах на біблійні теми. Ось зразок із сумерійських пам'яток у перекладі поета: Азад, дух-нищитель, Азад, дух ворожий, дух зарази, ось вавілонський напис у його ж перекладі: Набукудурріуссур, величний князь, могучий син Тінтіра, намісник Ірді, сонцесвого краю… А ось рядки з поеми «Смерть Каїна»: а йому, царю всіх творів, дідичеві раю, йому не можна — Каїну, гніздо утраченого щастя, джерело безбережного горя, привид зрадливий — рай.

Перифраза як засіб іронічний у світовій літературі вживається з XVIII ст. У поетичному доробку Франка ця функція тропа належить до найпродуктивніших. Одним із прийомів створення комічного враження від образу Дон Кіхота є протиставлення перифраз, якими називає себе сам мандрівний лицар або на які він щиро сподівається, оцінюючи якнайвище свої вчинки, перифразам, що характеризують його устами сторонніх, не діткнутих мрій густим туманом. Пор.: відважний лицар, цвіт лицарства, на все злеє божий бич і страховище залізне, густо порохом покрите (в оцінці подорожніх дівчат), дивовижнеє страшило на коні в залізних бляхах (в оцінці господаря Андрійка), чорт у блясі (в оцінці ченця-бенедиктинця).

Комізм перифраз досягається й іншими способами. Це може бути поєднання абсолютно несумісних компонентів, перифраза-оксюморон: О. Тиховичу Мовчальський, Бесідниче наш великий, Ти, прославлений широко Демосфене без'язикий; повна відповідність перифрастичних найменувань реаліям: овечий батько — вовк; дисонанс стрижневого слова перифрази з контекстом: Ануте, братіє, дерзайте і плоть волову умерщвляйте; у мові семінаристів зміст перифрази розкривається далі: захрустіли під ножами волові шницлі, кондуктор небесного салону — бог. Комічний ефект перифрази може забезпечувати такий прийом, як гіпербола: капці ж бо то капці! Що, мабуть, ще дідчій бабці шлюбним обувом були.

Іронія переростає в сарказм, коли поряд стоять слова парнаського лексикону і слова просторічної чи навіть вульгарної лексики: Музо, мученице бідна… в повитуху зелепугів здеградована з богині. Мабуть, серед перифраз Музи всіх племен і народів ніде не зустрінеш такого об'ємного і влучного виразу, до якого Франко теж прийшов не відразу. Пор. першу редакцію цього речення: вічна мученице Музо, ангеле римовних трудів. І в цьому образі можна простежити шевченківські традиції, згадаємо іронічно-знижене звертання до Музи у поезії Великого Кобзаря: старенька сестро Аполлона, моя сусідонько убога.

Отже, можна сказати, що Франко був новатором у вживанні такого шаблонного прийому, як перифрази. Нові структурні й семантичні моделі, сміливе введення до складу перифраз просторічної та науково-технічної лексики — риси, властиві сучасній українській поезії.

Надійшла до редколегії 12.03.84

——————

1. Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія. — Твори, т. 3, с. 275.
2. Николаева З. В. Перифразы в поэтических произведениях Н. А. Некрасова. — Вопр. рус. яз. Ярославль, 1969, вып. 3, с. 234.
3. Див.: Виноградов В. В. Стиль Пушкина. М., 1948, с. 618; Гальперин И. Р. Очерки по стилистике английского языка. М., 1958, с. 459; Рубайло А. Т. Художественные средства языка. М., 1961, с. 69; Клименко Е. И. Традиции и новаторство в английской литературе. Л., 1961, с. 192, 164.
4. Див.: Полюга Л. М. Слово у поетичному тексті Івана Франка. К., 1977, с. 90.
5. Див.: Франко І. Повне зібрання творів: У 50-ти т. К., 1976.
6. Див.: Григорьева А. Д. Поэтическая фразеология конца XVIII—начала XIX в. — В кн.: Образование новой стилистики русского языка в пушкинскую эпоху. М., 1964, с. 11, 20.
7. Приклади взяті за виданням: Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 6-ти т. К., 1963.
8. Балли Ш. Французская стилистика. М., 1961, 394 с.
9. Свашенко А. Перифрази та їх стилістичні функції в творчості Лесі Українки. — В кн.: Леся Українка. Публікації. Статті. Дослідження. К., 1973, с. 194—195.
10. Франко І. Я. Із секретів поетичної творчості. Львів, 1961, c. 54, 61.
11. Там же.
12. Див.: Свашенко А. О. Науково-технічна термінологія як елемент перифраз у сучасній українській радянській поезії: Тези республіканської конференції з проблеми науково-технічний прогрес і мова». Житомир, 1976, с. 132—133.
13. Словник української мови: В 11-ти т. К., 1971, т. 2, с. 95.
14. Рубайло А. Т. Зазнач. праця, с. 69.
15. Гальперін І. Р. Зазнач. праця, с. 168.