Українська Міжпартійна Асамблея — Виклик Системі/6
Додатки
ред.Доповідь Г. Приходька першій сесії УМА
ред.Політична Україна. Вибір шляху[1]
Не випадково Українська Мiжпартiйна Асамблея починає працювати в цей час. Політичний розвиток в метрополії і колоніях невблаганно наближає кризу влади. Ми спостерігаємо , як одна за одною виходять із-під контролю влади галузі суспільного буття. Ми бачимо вже сьогодні неспроможність влади подолати кризи в окремих галузях господарства, хоч ці кризи породила вона сама.
Понад рік тому на Установчому З’їзді Української Народно-Демократичної Ліги, посилаючись на футурологічні дослідження молодих київських інтелектуалів, я ставив питання: хто опанує політичну ситуацію, коли КПСС буде усунена від влади, i в суспільстві почнеться хаос?
Сьогодні ми впевнено заявляємо: Українська Нація має політичні партії, об’єднана воля яких спроможна утворити національну структуру держави, та й перейме владу в разі дестабiлiзацiї. Усвідомлення небезпек, якi йдуть разом з кризою влади, i усвідомлення вiдповiдальностi нашого покоління за долю нації та нашої спроможності до конкретної політики допомогло нам зібратися в цій залі, щоб розпочати державотворчу справу.
Національну державну структуру ми мусимо творити вже зараз як з огляду на наближення кризи влади, так і з огляду на брак у нас державницького досвіду. I саме брак досвіду не дозволяє нам зволікати, бо якщо на час кризи влади ми не зуміємо організуватися в національну державу, то деструктивні процеси, якi розпочнуться з дестабілізацією, спроможні будуть знищити націю. Можливі такі небезпеки, якi виникнуть вразі кризи влади:
1). Громадянська війна. Її провокують колоніальні сили спробами територіального розчленування України, нацьковуванням одну на одну груп населення різної національності та терором проти національних патріотів. Провокаційні дії колоніальних сил підштовхують громадян до пошуку способів самозахисту та громадської оборони. Через низьку політичну культуру провокації призводитимуть до зіткнення озброєних груп населення, політичного розколу нації, а відтак —до громадянської війни.
2). Подальше зубожіння народу. Воно зумовлене зниженням продуктивності праці, кризою способу розподілу, інфляцією і спробами імперської влади врятувати державну економіку шляхом підвищення цін. Продовольче забезпечення в Україні безперервно погіршується, i не виключено, що це призведе до голоду. Зубожіння народу дестабілізує криміногенну ситуацію. Згадаймо, що в вкінці 1917 — на початку 1918 року подібна ситуація в Україні спричинила розпад суспільства й перешкодила Центральній Раді скликати Установчі Збори та ввести в дію свої закони.
3). Дезорганізація господарства, що зумовлюється кризою совєтського способу господарювання та саботажем консервативних сил влади й позаурядовими шовіністичними колами. Дезорганізація господарства призведе до зупинки численних виробництв, руйнації шляхів сполучення та енергетичних центрів, а відтак — до масового безробіття, за яким стає можливим некерований соціальний вибух.
4). Екологічні катастрофи, якi можуть бути спричинені диверсіями на атомних електростанціях та виробництвах зі шкідливими для навколишнього середовища продуктами.
5). Нова світова війна, яка може бути розв'язана імперськими силами з метою збереження імперії. В такій війні Україна знову стане ареною бойових дій. Її стратегічне розташування і стратегічна промисловість та розташовані в ній військові об’єкти роблять її об’єктом стратегічних бомбардувань з боку потенційних військових противників СССР.
Запобігти цим небезпекам, а отже, врятувати націю і господарство може тільки національна державна структура. Колоніальна влада вичерпала свої потенції, i навіть процес лiбералiзацiї не зробив її гнучкішою і здатнiшою до адекватного реагування. Сьогодні ми це бачимо. Можливо, дещо запізно розпочинаємо конкретну національну політику.
До сьогодні основні зусилля національних демократів зосереджувалися на парламентському шляху, де досягнуто деяких успіхів. Проте, перша сесія Верховного Совєта УССР нового (так званого демократичного) скликання виявила обмеженість можливостей цього шляху. Уесесерiвський парламент так і залишився без власної охорони, а охорона його імперськими силами робить депутатів заручниками спокою в метрополії. Тож навіть сильна ін’єкція національних демократів в уесесерiвські органи влади не змінила колоніальної природи совєтiв та їхніх виконавчих органів. Верховний Совєт УССР не спромігся навіть на Декларацію про незалежність, на утворення власних збройних сил, власної поліції та служби безпеки. Не спромігся він і припинити грабіжницьку експлуатацію метрополією українського народу та багатств української землі.
Обмеженість парламентського шляху боротьби за державну незалежність зумовлена тим, що УССР не є українською державою. Вона утворена компартією ворожої щодо Української Народної Республіки країни РСФСР. Її влада не є суверенною, а отже, максимум, чого можуть домогтися депутати з національних демократів — це дещо оживити роботу колоніальних органів влади і частково лібералізувати режим. Але сама структура УССР залишається колоніальною адміністрацією, а існування її як союзної республіки є незаконним. I ми, розпочинаючи державотворчу діяльність, маємо ставити питання про оголошення УССР нелегальною організацією. Легалізація структури УССР може бути лише вразі самопiдпорядкування її Національному Конгресові. В цьому разі вона відіграє позитивну роль у відновленні Української Держави. Вразi, коли УССР відмовиться від самопiдпорядкування Національному Конгресові, то з необхідністю постане питання про її розпуск.
Починаючи державотворчу діяльність, ми констатуємо брак не тільки політичного досвіду, а й сучасних політичних теорій. Це є наслідком колоніальної деспотії, але ми мусимо починати справу, без якої виживання Нації, а отже, й незалежність стають неможливими.
Життєдайним джерелом нашої праці має стати критика. Кожен, хто боїться критики, хто не спроможний підпорядкувати власне реноме нашій меті, мусить стати осторонь, щоб не стояти поперек шляху критики. В умовах браку досвіду й теорій єдиним шляхом руху лишається шлях спроб та помилок. Щоб зменшити кількість помилок і звести до мінімуму їхню деструктивнiсть, ми мусимо стати терплячими і доброзичливими до критиків. Особисті й партійні амбіції вже чимало нашкодили нашій нації, то ж сьогодні ми змушені знайти спосіб, як уникнути розколу через амбіції лідерів.
1948 року була спроба об’єднання державних центрів у діаспорі. Способом співпраці був вибраний паритет. Але виявилося, що в паритетній коаліції гору взяли амбіції, i об’єднання не сталося. Здається, що ми вчинимо мудро, якщо замість паритетного підбору кадрів вдамося до підбору за принципом компетентності. Для нас не повинно мати значення, член якої патріотичної партії обіймає ту чи іншу посаду. Ми мусимо оцінювати виконавця за рівнем його компетентності, виконавчої дисципліни і відданості справі.
Скликанням багатопартійної Асамблеї ми утверджуємо політичний плюралізм нашої майбутньої держави. I плюралізм ми маємо використати для того, щоб в умовах суперництва і відкритості при широкій критиці формувати кадровий склад. Демократію ми приймаємо не як данину моді, а як необхідну умову розвитку Людини і Нації. В умовах відкритості ми скоріше здобудемо досвід і знайдемо теорії, а отже, забезпечимо успіх нашої справи.
Політична Заява
ред.Політичну Заяву Української Міжпартійної Асамблеї про боротьбу за Українську Державу див. тут.
Заява
ред.У прийнятій Політичній заяві Мiжпартiйної Асамблеї в одному з пунктів міститься твердження, яке суперечить політичним принципам УНДП, а тому ми вважаємо за потрібне зробити таку заяву:
— Оскільки програмові засади УНДП виходять з принципу ненасильницького опору шляхом громадянської непокори;
— оскільки термін «революційна боротьба» в усьому свiтi сприймається лише як шлях, притаманний партіям тоталітарного типу —
Виходячи з цього, УНДП вважає, що будь-яка боротьба на сучасному етапі має бути тільки ненасильницькою або не збройною, в тому числі й революційна, про яку йдеться в Політичній заяві Асамблеї.
УНДП в усіх своїх діях в Асамблеї та її органах обстоюватиме та запроваджуватиме таку свою позицію.
Ми наполягаємо на тому, щоб заява від УНДП була офіційним додатком до тексту Політичної заяви Асамблеї[2].
Делегації на першій сесії УМА
ред.В роботі першої сесії УМА взяли участь делегації від[3]:
Української Народно-Демократичної партії; Української Національної партії; Республіканської партії України; Української Селянсько-Демократичної партії; Націоналістичної фракції СНУМ; Солідарних Профспілок України; Незалежної профспілки працівників спорту і спортсменів; Комітету захисту УКЦ; Комітету української католицької молоді; Українського Комітету по створенню збройних сил; Всеукраїнського товариства репресованих; Товариства «Екологія»; Громадського фронту Житомирщини; Краснокутського осередку незалежного Руху; Братства святого Володимира.
Гості першої сесії УМА від:
Української Християнсько-Демократичної партії; Української Демократичної партії; Соціал-Демократичної партії України; ОУН — революційної; ОУН — державників; Конфедерації анархістів України; Демократичного союзу; Асоціації «Зелений світ»; Українського Громадянського комітету (Польща); Товариства української мови ім. Т. Шевченка; Товариства «Спадщина»; Товариства «Славутич».
Спостерігачі: представники Української Республіканської партії.
Витяг з Ухвали про реєстрацію громадян Української Держави
ред.Історичний досвід людства беззаперечно засвідчує, що тільки національна незалежна держава здатна забезпечити своїм громадянам реальні свободи і добробут. Історія України — один з найжахливіших прикладів того, що анi свободи особи, анi добробут, анi права людини неможливі в колонії.
Виходячи з цього Мiжпартiйна Асамблея, що скликана у Києві 1 липня 1990 року ухвалює
1. Створити Національну Раду по відродженню Української Держави.
2. Всім організаціям — учасникам Асамблеї розпочати роботу по утворенню місцевих та регіональних Комітетів громадян України.
4. Реєстрацію громадян незалежної Української Держави —легітимної правонаступниці УНР — проводити згідно Закону про громадянство УНР від 2 березня 1918 року до прийняття Установчими Зборами нового Закону про громадянство Української Держави.
7. Всім вищезгаданим Комітетам та робочим групам зосередити зусилля на тому, щоб правничий статус громадянина України став надалі дійсним забезпеченням і охороною невід’ємних духовних та економічних свобод особи і прав людини на теренi Української Держави. Для цього Комітети громадян України мають вдаватися до всіх можливих ненасильницьких заходів та кампаній громадянської непокори для захисту громадян України від насильницьких та беззаконних дій державно-партійного апарату[4].
Витяг з Ухвали про структуру Міжпартійної Асамблеї
ред.Зважаючи на нагальну потребу якнайшвидше розпочати активну реєстрацію громадян Української Держави та утворення структур народної влади, альтернативної до збольшевичених Рад, Мiжпартiйна Асамблея ухвалює:
1. Затвердити на початковий період своєї діяльності таку загальну структуру органів, яких обирає та затверджує Асамблея:
— Національна Рада з 9 осіб у складі: С. Бабич — Українська Республіканська партія, А. Домбровський — Солідарні профспілки України, Д. Корчинський — Нацiоналiстична фракція СНУМ, Г. Криворучко — Селянсько-Демократична партія, Ю. Микольський — Громадський Комітет за відродження Української національної армії, Г. Мусiєнко — незалежний делегат, М. Ратушний — координатор районових осередків Руху. (До Національної Ради входить і голова Координаційної Ради Комітетів громадян України).
Голова — Г. Приходько — Українська Національна партія.
— Координаційна Рада Комітетів громадян України у складі: В.Баранов — Українська Національна партія, С. Вiняр —Братство святого Володимира, М. Головач — Українська Народно-Демократична партія, I. Гончаренко — Солідарні профспілки України, I. Каплоух — Краснокутський осередок незалежного Руху, О. Карелiн — Комітет захисту національної символіки, В. Пекарський — Республіканська партія України, О. Петрів —Комітет Української католицької молоді, М. Старушко — Селянсько-Демократична партія, К. Федченко — Товариство «Екологія», А. Шкiль — Нацiоналiстична фракція СНУМ.
Голова — А.Киреєв — Українська Народно-Демократична партія.
— Виконавчий Комітет з 4 осіб у складі: П. Кагуй — оргвідділ; О. Федорук — інформаційний центр; (третя посада - вакантна).
Голова — А. Лупиніс — незалежний делегат.
— Керівник видавничої служби — П.Скочок[5].
Соціальний маніфест УМА
ред.Історія розвитку людської цивiлiзацiї беззастережно засвідчує, що в основі всіх суспільно-політичних рухів, незалежно від форми їх виявів, лежать соціальні проблеми суспільства. Україна не є виняток з правила.
Багатовіковий колоніальний стан України, запроваджений московським iмперiалiзмом та антигуманна комуністична тоталітарна ідеологія довели українську землю і український народ до прірви.
Казково багата українська земля, працьовитий український народ, його інтелектуальний потенціал, вигідне геополітичне положення України — основа колонізаторських зазіхань кремлівської метрополії. Ніколи й нізащо колоніальна система добровільно не відмовиться від багатства України, перебудовна фразеологія має на меті забезпечити й надалі збереження єдинонєдєлiмостi останньої світової імперії — СССР. Нині Україна є економічною і політичною основою існування імперії та кривавої тоталітарної політичної системи.
Це й надалі вестиме український народ до подальшого духовного й матеріального зубожіння, до повного соціального занепаду. Плоди праці ніколи за таких умов не належатимуть народові. Єдина сила, єдина інституція, яка може врятувати український народ від загибелі і зможе вивести його до рівня високорозвинених народів світу, вирішить всі соціальні проблеми — це відновлена незалежна соборна Українська Держава.
Закликаємо український народ, національні меншості, що обрали Україну за батьківщину, об’єднаймося в цей критичний історичний момент в ім’я нашого щасливого майбутнього! Не сподіваймося, що майбутнє покращає від солодких обіцянок про вирішення нагальних соціальних проблем, анi від оновленої федерації, анi від якоїсь там конфедерації чи нового союзного договору! То нові кайдани на наші душі, на знівечене тіло матері нашої України.
Хай живе Самостійна Соборна Українська Держава — єдиний гарант відродження і добробуту українського народу![6]