Політична Заява Української Міжпартійної Асамблеї

Політи́чна Зая́ва Украї́нської Міжпарті́йної Асамбле́ї є декларацією намірів націоналістичного руху перед розпадом СРСР. Заява прийнята першою сесією Асамблеї 1 липня 1990 року.

	СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
	Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Політична Заява Української Міжпартійної Асамблеї

Про боротьбу за Українську державу

Воля українського народу до незалежного державного існування доведена його тривалою боротьбою за Українську самостійну і соборну Державу. Домагання від українців додаткових доказів своєї волі, в тому числі й шляхом референдуму, є аморальним. Право на незалежність є природним правом народу, замах на це право є злочином проти людства.

Український народ в окремі часи сягав перемоги. Так було при проголошенні незалежності УНР (22.01.1918) ^[1], при проголошенні незалежності ЗУНР (01.11.1918), при возз’єднанні українських земель в соборній державі УНР (Акт злуки 22.01.1919) ^[2], при утворенні й проголошенні незалежності Карпатської України (14.03. 1939) ^[3], при проголошенні відновлення Української Держави (30.06.1941) ^[4].

Останній за часом державний Акт започаткував відновлення української державності в умовах зіткнення на теренах України двох хижацьких імперій Німеччини та СССР. За короткий час в одинадцяти областях т. зв. УССР ^[5] були утворені обласні, окружні, повітові, районові та міські управи, які визнали над собою зверхність Українського Державного Правління ^[6], . Процес відновлення Української Держави перервали каральні сили тоталітарних режимів Німеччини, а потім СССР. Гестапо й НКВД за допомогою геноциду, терору, в’язниць та заслань знекровили націю і придушили національно-визвольний рух українців.

Не зважаючи на більшовицький та нацистський терор і деспотію, акт проголошення незалежності Української Держави, як і попередні державні акти, не був скасований. Вони і сьогодні зберігають юридичну силу і служать нашому поколінню правовою підставою для продовження перерваного агресорами процесу відновлення Української Держави. Нескорена воля українців не припинила пошуку шляхів до своєї мети.

В минулі часи народ вдавався до збройної боротьби, потім – до правозахисної, а зараз випробовує парламентний шлях. На регіональному рівні національні демократи досягли часткових успіхів. А на рівні УРСР колоніальна влада та імперська партія, вчасно зманеврувавши, зберегли свій контроль над державою та суспільством.

Колоніальна влада тримається на силі й зброї совєтських військ, КГБ й МВД, а реноме її в зовнішньому світі робить імперська дипломатія. В той же час національні демократи, які стали депутатами колоніальних органів влади, спираються лише на меншість неозброєного народу. Підпорядкування збройних сил, КГБ й МВД владі метрополії робить Верховну Раду та Уряд УССР заручниками Кремля, позбавляючи депутатів можливості організувати захист як особистий, так і свого парламенту. А отже, годі сподіватися, що Верховна Рада УССР перетвориться на національний парламент.

Контроль над Верховною Радою УССР колоніальних сил, неможливість депутатам-патріотам домогтися прийняття Декларації про незалежність України довела, що парламентний шлях боротьби є недостатній.

Влада метрополії законодавчо і практично зміцнює імперію, а події в Закавказзі й Середній Азії свідчать, що вона схильна вдаватися до збройних сил для придушення національно-визвольних рухів. Там, де застосування військ неможливе без загострення міжнародних ситуацій, влада метрополії душить народи економічними та режимними санкціями.

Лояльне ставлення західних демократій до антинаціональної політики Кремля створює передумови для можливого відновлення деспотії й державного терору в СССР. За таких умов парламентна боротьба втрачає перспективу, тож нагальною потребою народу є перехід до революційної боротьби. Для уникнення громадянської війни, міжнаціональної ворожнечі та зовнішньої інтервенції стає необхідним утворення Національних Збройних Сил, Національної Служби Безпеки, національної поліції.

Ми, делегати різних партій та патріотичних громад, вбачаємо позапарламентний шлях до державної незалежності України в конгресовій боротьбі. Тому сьогодні, першого липня тисяча дев’ятсот дев’яностого року, ми утворили Українську Міжпартійну Асамблею ^[7], на яку покладаємо справу підготовки і скликання першої черги Національних Установчих Зборів – Національного Конгресу. Асамблея діятиме до дня відкриття Конгресу і збиратиметься на свої сесії раз на три місяці.

Для виконання своїх директив Асамблея утворює робочий орган – Виконавчий Комітет, на який покладено такі основні справи:

1) утворення сільських, міських, районових та обласних конгресових самоврядних органів з правом реєстрації громадян України та організації виборів депутатів до Національного Конгресу;

2) пропаганда ідеї Національних Установчих Зборів і їхньої першої черги – Національного Конгресу

3) координація діяльності обласних самоврядних органів у справі реєстрації громадян України та проведення виборів депутатів до Національного Конгресу;

4) проведення необхідних заходів для утворення Національних Збройних Сил, Національної Служби Безпеки та Національної Поліції;

5) зовнішньополітична діяльність, що спрямована на інформування демократичного світу про боротьбу українців за державну незалежність та на пошук прихильників незалежної Української Держави;

6) розробка проектів державних актів для Національного Конгресу. Зовнішньополітична діяльність Виконавчого Комітету Асамблеї не буде успішною без участі в ній інтелектуальних сил української діаспори. Асамблея закликає всі українські державні центри в діаспорі об’єднатися в єдиний державний центр, який взяв би на себе представництво Асамблеї, а потім і Національного Конгресу в зовнішньому світі.

Асамблея констатує, що національно-демократичний рух в Україні призвів до того, що до колоніальних органів влади прийшли національні демократи. Це створило нову політичну ситуацію на регіональному рівні, хоч і не змінило колоніальної природи влади. В цій ситуації стає можливим залучення до конгресової боротьби тих рад народних депутатів, де національні демократи становлять більшість. Асамблея пропонує таким радам брати на себе справи конгресових самоврядних органів. Асамблея визнає повноваження таких рад, якщо вони заявляють про свою готовність визнати над собою зверхність Національного Конгресу.

Для досягнення нашої мети – незалежної Української Держави – необхідною є консолідація всього народу. Асамблея звертається до українців у всьому світі і в краю, до всіх етнічних груп в Україні, до всіх верств населення, до партій, церков всіх конфесій і громад, що підтримують незалежну Українську Державу з закликом консолідуватися довкола нашої спільної мети. Незалежна Українська Держава буде демократичною і відкритою. Вона буде доброю матір’ю кожному громадянинові. Наша доля в наших руках.

ЗА ВОЛЮ УКРАЇНИ ЄДНАЙМОСЬ!

Зноски

1. [1]
2. [2]
3. [3]
4. Акт проголошення відновлення Української Держави//Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. Упорядкували Тарас Гунчак і Роман Сольчаник.  — Сучасність, 1983,  — Т.3, С. 24
5. [4]
6. [5]
7. [6]