Україна в міжнародних відносинах/4/Фінляндія

◀ Філіппіни

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 4 під ред. Миколи Варварцева Фінляндія

Флорентійська унія 1439 ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2013

ФІНЛЯНДІЯ, Фінляндська Республіка (Suomi, Suomen Tasavalta; Finland, Republiken Finland) — держава на Півночі Європи. Межує з Російською Федерацією, Норвегією, Швецією. Територія 337 тис. км2.

Населення 5,39 млн. осіб (2011): фіни (93%), шведи, росіяни, саамі, німці.

Столиця м. Гельсінкі. Офіційні мови — фінська і шведська. Законодавча влада належить Едускінії (парламенту). Виконавчу владу здійснює глава держави — Президент і Державна Рада (уряд). Ф. — член ООН та Північної Ради (з 1995), Європейського Союзу (з 1995), інших міжнародних організацій.

Від раннього середньовіччя територія Ф., населена фінськими племенами, зазнавала неодноразових нападів шведів, які її загарбали у 12–14 ст. і запровадили християнство. На приєднаних землях було проголошено герцогство (1284). У 1397–1523 під час Кальмарської унії Данії, Швеції і Норвегії у Ф. правили датські королі. У 16 ст. за Реформації панівне становище серед релігій країни посіло лютеранство. У цей період розроблено фінську писемність, початкова освіта переведена на виклади рідною мовою при збереженні шведської у середніх і вищих навчальних закладах.

1581 Ф. набула статус Великого князівства із власним сеймом і столицею — Або — у складі Швеції. За наслідками російсько-шведської війни 1808–1809 Ф. була приєднана до Російської держави, одержавши назву Великого князівства Фінляндського, де залишався сейм, який формував уряд на чолі з генерал-губернатором. Події революції 1917 в Росії прискорили проголошення державної незалежності Ф. (6 грудня 1917). У липні 1919 країна прийняла республіканську конституцію.

Після радянсько-фінляндської війни 1939–1940, яка завершилася частковою зміною кордонів між сторонами, у Ф. було розміщено війська гітлерівської Німеччини. Разом з ними у червні 1941 Ф. вступила у війну проти СРСР, з якої вийшла 1944. Від 1947, після підписання паризького договору з державами, які перебували з Ф. у стані війни в роки Другої світової війни, вона дотримувалася нейтралітету. У 1973 і 1975 Ф. стала ініціатором і місцем проведення Наради з безпеки і співробітництва в Європі, перший і третій (заключний) етап якої відбулися в Гельсінкі.

Фінсько-українські відносини беруть початок від часів Київської Русі, яка 1014 поширила свою владу на південні землі Ф. Багато століть потому, після інкорпорації Ф. Росією 1809, фіни і українці впродовж десятиліть перебували разом в межах однієї держави. Наприкінці 19 — на поч. 20 ст. письменство і громадськість України звертаються до надбань фінської культури й історії, співзвучних мотивам українського національного відродження. У перекладах В. Гнатюка і П. Грабовського публікуються поезії та оповідання Ю. Рейонена, О. Туомі, К. Лейна, А. Яннеса, О. Мустакалліо та інших фінських авторів (львівський журнал «Літе- ратурно-науковий вістник», 1899–1910). 1901 вперше в українській інтерпретації Є. Тимченка вийшов фінський національний епос «Калевала».

1881–1882 у Гельсінфорсі починала свій шлях на театральну сцену як співачка видатна українська артистка М. Заньковецька, поєднуючи там навчання у консерваторії з виступами в концертах. Від поч. 20 ст. в Україні (Києві, Чернігові та ін.) поширюється виконання творів класика фінської музики композитора Я. Сібеліуса. Водночас фінська публіка мала можливість запізнатися з українським драматичним мистецтвом — на гастрольних виставах української трупи О. Суслова в Гельсінкі (1908).

До наукової співпраці прилучилися Гельсінський та Харківський університети, де під керівництвом визначного українського мовознавця проф. О. Потебні здійснював свої студії відряджений з Ф. філолог Ф. Міколла.

У 2-й пол. 20 ст. розширенню громадсько-культурних контактів сприяла діяльність літераторів, художників, артистів обох країн. У Києві вийшли книги М. Лассіли («По сірники — Воскреслий із мертвих», 1969), М. Ларні («Сократ у Хельсінкі», 1975). Широку аудиторію набули п'єси Х. Вуолійокі «Молода господарка Ніскавуорі» і «Юстина», поставлені в театрах Харкова, Полтави, Дніпропетровська, Чернівців, Дрогобича, Луцька. 1961 художники з м. Тампере вперше демонстрували свої картини у Києві. Література Ф. збагатилася перекладами творів Т. Шевченка, П. Тичини, О. Гончара, неодноразово відбувалися виставки українського живопису. З великим успіхом проходила поїздка Українського державного народного хору під керівництвом Г. Вірьовки по містах Лахті, Хяме, Тампере, Турку (1954). У Ф. також гастролювали вокально-інструментальні ансамблі «Кобза», «Червона рута» та ін. У всесвітній рух поріднених міст одними з перших включилися Тампере і Київ (1954). Від 1993 побратимські зв'язки встановили між собою й столиці обох держав.

20 ст. стало часом налагодження політичних відносин між Україною і Ф. 1918 молода фінська держава визнала державну самостійність України, заснувавши у серпні в К. своє посольство, яке представляв повірений у справах Ф в Україні Г. Гуммерус. Того ж року Українська Держава направила у Ф. своє посольство на чолі з К. Лоським, який представляв Україну перед фінляндським урядом і за доби Директорії. На початку 1920-х рр. УНР підтримувала стосунки з Ф. також через своє посольство у Берліні. 1941–1944 у Ф. заходом ОУН діяло українське пресове бюро, яке під керівництвом публіциста Б. Кентржинського видавало інформаційний бюлетень фінською, шведською та німецькою мовами.

Новий етап фінсько-українських відносин відкрився після проголошення незалежності України 1991, яку Ф. визнала 30 грудня того ж року.

26 лютого 1992 країни встановили дипломатичні відносини. В лютому 1996 у Гельсінкі за участю президентів Ф. і України підписано Договір про основи дружби і співробітництва та низку інших угод, які заклали правову базу розвитку взаємин в економіці, політиці, культурі обох держав.

Літ.: Suomen historia, osa 1–10. — Helsinki, 1944–1967; Ларні М. Українським друзям про Фінляндію та фінів. — Фестиваль у спеку // Всесвіт, 1973, № 8; Федоров В.Г. Финляндия сегодня. — М., 1990; Гуммерус Г.-Г. Україна в переломні часи. Шість місяців на чолі посольства у Києві. — К., 1997; Нудьга Г. Українська дума і пісня в світі. Кн. 2. — Львів, 1998; Юссила Осмо. Политическая история Финляндии (1809–1995). — М., 1998.

М.М. Варварцев.