Україна в міжнародних відносинах/4/Туреччина

◀ Туніс

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 4 під ред. Миколи Варварцева Туреччина

Туркменістан ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2013

ТУРЕЧЧИНА, Турецька Республіка (Tьrkiye, Tьrkiye Cumhuriyeti) — країна, розташована в двох частинах світу: 97% території знаходиться в Західній Азії (півострів Мала Азія) та 3% території в Європі (крайній схід Балканського півострова). Європейська частина відома як Фракія, азіатська — як Анатолія. Територія — 780 580 км2.

Населення — 75 627 284 (2012). Столиця — Анкара. За формою державного устрою Т. — парламентсько-президентська республіка. Законодавча влада належить однопалатному парламенту — Великим національним зборам (Меджліс), виконавча — уряду — Раді міністрів на чолі з прем'єр-міністром. Глава держави — Президент. Т. — єдина мусульманська країна, яка приєдналася до європейських і євроатлантичних структур, створених після Другої світової війни. 1949 вона стала однією із країн-засновниць Ради Європи, 1952 вступила в НАТО, 1973 — в ОБСЄ.

Історія власне Т. бере свій початок з 11 ст. до н.е., коли в Малу Азію проникли тюркські племена. Проте задовго до цього територія Т. виступала одним із центрів розвитку цивілізації і місцем контактів Сходу та Заходу. Найбільш рання держава в регіоні була створена хетами, які захопили значну територію Малої Азії. У 6–5 ст. до н.е. на територію Т. вторглися перси, присутність яких залишалася до приходу Александра Македонського в 334 до н.е. Протягом наступного тисячоліття як європейська, так й азіатська частини сучасної Т. входили до складу Римської імперії. Після її поділу на Східну та Західну територія Т. відійшла до Східної Римської (Візантійської) імперії.

З початку 9 ст. розпочинається активне проникнення тюркських племен до Малої Азії. В 1071 турки-сельджуки завдали поразки візантійським військам в битві при Манцикарті, яка підірвала їх панування над Анатолією. До середини 12 ст. вони встановили свій сюзеренітет, створивши 1192 ісламську державу в Малій Азії. Початком нового періоду в історії Т. стало остаточне завоювання в 14 ст. володінь Візантії в Анатолії, утвердження і розширення турецької держави. У травні 1453 турецька армія захопила столицю Візантійської імперії — Константинополь, який у майбутньому став іменуватися Стамбул. До кінця 14 ст. Османська держава завоювала Сербію, майже всю Грецію, Албанію, Боснію й Герцеговину. 1475 у результаті війни Кримське ханство визнало себе васалом турецького султана. На поч. 16 ст. були приєднані деякі провінції Персії, захоплено Сирію та Єгипет. До 1553 османські війська взяли Багдад, підкорили Грузію, південну Угорщину, Валахію, Молдавію й Трансільванію. В результаті завойовницьких воєн турки-сельджуки поширили свою владу на Північну Африку, Малу Азію й частину Південно-Східної Європи. Від 2-ї пол. 17 ст. розпочався процес послаблення Османської імперії.

Вже за Карловицьким договором 1699 до Венеції відходили острови Пелопоннес і Далмація, Австрія отримала Угорщину й Трансильванію, Польща — Поділля. Впродовж 18 ст. імперія втратила значну частину могутності на Середземному морі, а її найбільшими суперниками стали Російська та Австрійська імперії.

Новим випробуванням для Т. стала Кримська війна 1853–1856, результатом якої став Паризький договір, що проголошував Чорне море нейтральною зоною, європейські держави визнавали турецький суверенітет над чорноморськими протоками, а Османська імперія була прийнята в «союз європейських держав». 2 серпня 1914 з початком Першої світової війни Османська імперія підписала таємний договір з Німеччиною, на боці якої вела бойові дії проти країн Антанти. 1918 Османська імперія зазнала поразки, а 30 жовтня турецькі й британські представники підписали перемир'я, згідно з яким Антанта отримувала право займати будь-які стратегічні пункти імперії й контролювати чорноморські протоки. Згодом британський уряд запропонував Т. делегувати своїх представників на мирну конференцію, яка відкрилася в Лозанні в листопаді 1922. У цей період сталися зміни в державному правлінні країни: Великі національні збори в Анкарі скасували султанат і останній османський монарх залишив Стамбул.

За підписаним у липні 1923 Лозаннським договором було визнано повну незалежність Т. 29 жовтня 1923 країна проголошена республікою, а її першим президентом став Мустафа Кемаль, який обирався в 1927, 1931 і 1935 рр. Ще 1928 Великі національні збори змінили статус ісламу як державної релігії, і до 1938 Т. остаточно перетворилася на світську державу.

Під час Другої світової війни Т. зберігала нейтралітет до лютого 1945, коли вона оголосила війну Німеччині й Японії.

З середини 1990-х рр. у політичне життя Т. починають повертатися релігійні партії, зокрема, Партія благоденства, очолювана Неджметтіном Ербаканом, який 1996 став першим у Т. проісламським прем'єр-міністром з часів Першої світової війни. Ербакан підтримував діяльність мусульман у середині країни, а на міжнародній арені проводив політику на зближення з Іраном й іншими ісламськими країнами.

У 2001 було створено нову політичну силу в країні, поміркованоісламістську Партію справедливості і розвитку, очолювану Раджепом Тайіпом Ердоганом, який 2003 став прем'єр — міністром Т., а президентом — Абдулла Гюль, які представляють країну й сьогодні. Сучасний уряд позиціонує себе як реформаторський, готовий вирішити економічні проблеми країни, ліквідувати злидні, забезпечити розвиток демократії. На відміну від решти проісламістських партій, він висловлюється за євроінтеграційних курс Т., обіцяючи вести її до вступу в ЄС. Точкою відліку у відносинах між сучасною Україною і Т. є 3 лютого 1992 — день підписання протоколу про встановлення дипломатичних відносин. Історія турецько-українських відносин сягає часів існування Османської імперії, яка в окремі періоди безпосередньо межувала з Україною й навіть володіла частиною українських земель, а османські васальні державні формації: Кримське ханство, Молдавія, Семигород — довгий час були південними і південно-західними сусідами України. За козацькогетьманської доби (17–18 ст.) гетьмани намагалися використати допомогу турків проти великодержавницьких прагнень Польщі та Росії щодо українських земель. У 18–19 ст. українці брали активну участь у російсько-турецьких війнах (у складі російської армії) та визволенні південних слов'ян з-під османського панування на Балканах. Перше українське посольство в Стамбулі було відкрите в 1918 у часи УНР, тоді ж був призначений турецький посол у Києві. У січні 1922 між УСРР і Т. був укладений Договір про дружбу і братерство. Після набуття незалежності Україною Т. однією із перших держав світу визнала її суверенітет.

4 травня 1992 у м. Анкарі було підписано масштабний Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Турецькою республікою. Фундаментом, на якому будуються відносини між обома країнами, є торгівельно-економічна сфера. Розпочавшись із показників у 125 млн. дол. у 1992, двостороння торгівля перевищила 8 млрд. дол. в 2008, збільшившись у 60 разів. У 2002 Партія справедливості і прогресу на чолі з Ердоганом прийняла рішення про визначення України пріоритетним партнером Т. в регіоні. 2012 Київ відвідав прем'єр-міністр Т. Ердоган, який зустрівся з президентом України В. Януковичем. У ході візиту було підписано низку двосторонніх угод. З 1 серпня 2012 в силу вступила угода про запровадження безвізового режиму між країнами.

Літ.: Чубрикова О.А. Турция, которую мы не знаем. — Харьков, 2011; Киреев Н.Г. История Турции. ХХ век. — М., 2007; Жевахов А. Ататюрк. — М., 2008; Сергійчук Б.В. Українсько-турецькі відносини в першій чверті ХХ ст.: Автореф. … канд. іст. наук. — К., 2011.

К.О. Гула.