Україна в міжнародних відносинах/4/Тегеранська конференція 1943

◀ Таїланд

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 4 під ред. Миколи Варварцева Тегеранська конференція 1943

Туніс ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2013

ТЕГЕРАНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ 1943 — конференція керівників трьох союзних у Другій світовій війні держав — голови РНК СРСР І.В. Сталіна, президента США Ф.Д. Рузвельта та прем'єр-міністра Великої Британії У. Черчілля за участю дипломатичних радників і представників військових штабів; відбулася 28 листопада — 1 грудня 1943 у м. Тегерані (Іран). Учасники конференції обговорювали подальшу стратегію дій антифашистської коаліції, зокрема, питання щодо відкриття другого фронту в Європі. Рузвельт наголосив на необхідності реалізації схваленого на Квебекській конференції голів урядів США та Великої Британії (1943) плану «Оверлорд» щодо вторгнення в Європу через ЛаМанш бл. 1 травня 1943. Черчілль висунув план, що передбачав здійснення військових операцій в Італії, які, на його думку, мали сприяти реалізації «Оверлорду» шляхом відтягування німецьких сил на італійський театр воєнних дій; організацію диверсійних актів комбінованих загонів (загонів «коммандос») і постачання зброї партизанам у Югославії; залучення до війни Туреччини й проведення у зв'язку з цим операцій в Егейському морі. Сталін наполягав, що вступ до війни Туреччини, надання допомоги югославським партизанам та активізація італійської кампанії є другорядними питаннями, натомість союзники мусили зосередити основну увагу на реалізації операції «Оверлорд», що передбачала завдання удару по військам ворога у Північній чи Північно-Західній Франції за підтримки десанту в Південній Франції. 30 листопада на засіданні Об'єднаного комітету начальників штабів США та Великої Британії були оприлюднені рішення щодо здійснення операції «Оверлорд» упродовж травня 1944 одночасно з висадкою десанту в Південній Франції та продовження наступу союзних військ в Італії з метою просування до лінії Піза–Риміні. Зі свого боку делегація СРСР заявила, що приблизно в той же час радянське командування розгорне широкі наступальні дії на сході, які не дадуть можливості гітлерівцям перекидати сили на західний фронт проти союзних військ. Керівники трьох держав прийняли рішення про забезпечення югославським партизанам військового спорядження, організації рейдів загонів «коммандос». На Т. к. була досягнута домовленість щодо залучення Туреччини до антигітлерівської коаліції і необхідності направити турецькому президенту І. Іненю запрошення від урядів союзних держав на переговори з президентом Рузвельтом та прем'єр-міністром Черчіллем на початку грудня в Каїрі.

Радянська делегація пообіцяла, що СРСР оголосить війну Японії через шість місяців по завершенні війни в Європі. Американська та британська сторони висунули свої плани післявоєнного облаштування Німеччини.

Рузвельт запропонував утворити п'ять німецьких держав: Пруссія (зменшена); Ганновер і Північний Захід; Саксонія та район Лейпцига; Гессенська провінція, Дармштадт, Кассель, райони на південь від Рейну та старі міста Вестфалії; Баварія, Баден і Вюртенберг. На думку американського президента, райони Кільського каналу, Гамбурга, Рурську й Саарську області необхідно було підпорядкувати контролю Об'єднаних Націй.

Черчілль висунув проект розділу Німеччини на три частини: Пруссію, Рур і Південну Німеччину (Баварія, Вюртемберг, Пфальц, Саксонія, Баден), яку він пропонував включити разом із придунайськими країнами Європи до складу Дунайської конфедерації. За наполяганням Сталіна розгляд німецького питання було покладено на Європейську консультативну комісію. Учасники конференції прийняли рішення щодо передачі Кенігсберга СРСР. До Польщі передбачалося приєднати Східну Пруссію та «Оппельнську провінцію», східний польський кордон мав проходити по «лінії Керзона», західний — по річці Одер. Зокрема, на четвертому засіданні конференції голів урядів СРСР, США і Великої Британії (1 грудня 1943) Черчілль зробив наступну пропозицію щодо польського питання: «У принципі було прийнято, що осередок польської держави й народу має бути розташований між так званою лінією Керзона й лінією річки Одер, з включенням до складу Польщі Східної Пруссії та Оппельнської провінції».

На Т.к. Рузвельт виклав свою схему майбутньої міжнародної організації безпеки, основою якої мали стати Об'єднані Нації. Була прийнята Декларація трьох держав щодо спільних дій у війні проти Німеччини та післявоєнного співробітництва. У ній наголошувалось, що США, Велика Британія й СРСР працюватимуть спільно як під час війни, так і в післявоєнний час; керівництво трьох держав визнало свою відповідальність у справі забезпечення миру, що буде схвалений переважною більшістю народів планети. Обговоривши за участю дипломатичних радників майбутні глобальні проблеми людства, керівники США, Великої Британії та СРСР зобов'язалися сприяти активній співпраці, взаємодії і входженню до світової сім'ї демократичних країн усіх великих і малих народів, які прагнуть усунення тиранії, рабства, пригноблення й нетерпимості. У декларації наголошувалось, що ніяка сила у світі не зможе завадити союзним державам знищити німецькі армії на суходолі, підводні човни на морі й зруйнувати їх військові заводи з повітря.

У прийнятій на Т.к. Декларації трьох держав про Іран було зафіксовано намір урядів США, СРСР і Великої Британії зберегти повну незалежність, суверенітет і територіальну недоторканність Ірану. Учасники декларації заявили, що вони розраховують на участь Ірану в забезпеченні по завершенні війни міжнародного миру та безпеки згідно з принципами Атлантичної хартії (1941). Уряди трьох держав визнали підтримку Ірану під час війни, особливо в транспортуванні вантажів з-за кордону до Радянського Союзу та узгодили питання щодо подальшого надання економічної допомоги країні. По завершенні воєнних дій будьякі економічні проблеми Ірану, як і інших членів Об'єднаних Націй, мали розглядатися міжнародними конференціями та організаціями.

Літ.: Бережков В.М. Тегеран 1943. На конференции Большой тройки и в кулуарах. — М., 1968; Тегеран–Ялта–Потсдам: Сб. док. — М., 1971; Best G. Churchill: A Study in Greatness. — London, 2001; Тегеран-43: взгляд 60 лет спустя: материалы «круглого стола» 2 дек. 2003 г. — М., 2004.

О.А. Іваненко.