Україна в міжнародних відносинах/4/Співдружність Незалежних Держав

	СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
	Як допомогти й отримати допомогу під час війни

◀ Сорбонна

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 4 під ред. Миколи Варварцева Співдружність Незалежних Держав

Сполучені Штати Америки ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2013

СПІВДРУЖНІСТЬ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ — регіональна міждержавна організація, створена у відповідності до Мінської угоди від 8 грудня 1991 Білорусією, Україною, Росією та Алма-Атинської декларації від 21 грудня 1991, яку підписали нові незалежні держави, утворені внаслідок розпаду СРСР (крім Грузії, Литви, Латвії, Естонії). У 1993 членами СНД стали Азербайджан та Грузія.

На засіданні глав держав СНД у Мінську 22 січня 1993 Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан, Узбекистан підписали Статут СНД. Україна виступила проти надання СНД наднаціональних повноважень. Внаслідок цього Україна, так само як і Туркменістан, фактично стала лише спостерігачем у СНД. На початковому етапі СНД розглядалася як засіб забезпечення мирної дезінтеграції СРСР, тоді як РФ вважала цю структуру інструментом реінтеграції колишніх радянських республік. Зазначене протиріччя й обумовило непослідовність та неефективність діяльності Співдружності.

Відповідно до Статуту вищим органом СНД є Рада глав держав, що збирається двічі на рік. У 1993–1999 названий орган очолював Президент РФ Б. Єльцин, з 2000 — його наступник В. Путін. Рада глав урядів координує співробітництво виконавчих гілок влади. Рішення приймаються за згодою всіх членів. Діють ради міністрів закордонних справ, оборони, структури міжгалузевого співробітництва. Функціонує Міжпарламентська асамблея. Україна виконує лише ті рішення СНД, які відповідають її національним інтересам. Впродовж 1992–2013 було прийнято понад 10000 різноманітних багатосторонніх угод, які стосуються різних аспектів міждержавних зв'язків у форматі СНД.

«Пострадянський простір» залишається ареною геополітичної конкуренції Росії, США, Євросоюзу, Китаю, держав ісламського світу.

Внаслідок цього утворюються додаткові, найчастіше альтернативні щодо СНД, міждержавні об'єднання, які пропонують різні швидкості інтеграції.

У 1996 було підписано договір про створення російсько-білоруського союзу. У 1997 Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан створили Євразійський союз, а Україна, Грузія, Азербайджан, Молдова того ж року започаткували неформальне об'єднання ГУАМ. У березні 1998 було прийнято рішення про реформування структур СНД.

Співдружність проявила незначну ефективність у вирішенні внутрішньодержавних громадянських конфліктів (Нагірний Карабах, Абхазія, Придністровська Молдовська Республіка). У серпні 2008 після грузинсько-російської війни та визнання РФ незалежності Республіки Південна Осетія й Республіки Абхазія Грузія залишила СНД.

З метою надання нового імпульсу співробітництву в рамках СНД Україна запропонувала створити зону вільної торгівлі. Однак зазначена ініціатива не реалізовувалася до 2013 року. Внаслідок цього зовнішньополітичні орієнтири держав СНД ще більше диференціювалися.

У 2010 Росія, Білорусь і Казахстан поглибили інтеграційну співпрацю між собою та створили Митний союз, метою якого визнано формування Спільного ринку з вільним обігом товарів, капіталів, робочої сили та послуг. Натомість зовнішньополітичні пріоритети України залишаються орієнтованими на інтеграцію до Євросоюзу. За цих обставин співпраця з більшістю країн СНД виходить на рівень двосторонніх зв'язків, а торгівля залишається у форматі правил Світової організації торгівлі. Тобто Україна дедалі більше стає формальним спостерігачем у СНД.

Літ.: Матвієнко В.М. Співдружність Незалежних Держав (СНД): історія створення та розвитку // Вісник Київського університету. — 1997, вип. 6; Содружество Независимых Государств. Портрет на фоне перемен. — Минск, 1996; Орлова Т.В. Історія нових незалежних держав. — К., 2010.

А.Ю. Мартинов.