Україна в міжнародних відносинах/4/Сорбонна

◀ Слов'янський інститут у Празі

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 4 під ред. Миколи Варварцева Сорбонна

Співдружність Незалежних Держав ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2013

СОРБОННА (Sorbonne) — один із найстаріших навчальних закладів Європи, частина заснованого у 12 ст. Паризького університету. 1257 з ініціативи капелана й духівника Людовіка ІХ Робера де Сорбона відбулося відкриття богословського коллежа для бідних викладачів і студентів. Стрімко зростаючи завдяки патронату французького короля й благословенню папи Клемента ІV (1268), коллеж у 14 ст. здобув визнання найавторитетнішого центру теології. 1469 зусиллями бібліотекаря Людовіка ХІ Г. Фіше у С. створено першу у Франції друкарню. За доби Відродження назва С. поширилася на весь теологічний факультет Паризького університету. 1791 С. було закрито. За правління Наполеона І приміщення С. були передані Паризькому університету. 1821 у С. розгорнули діяльність природничий, літературний і теологічний факультети.

Перша половина 20 ст. в історії С. став часом славетних наукових здобутків, пов'язаних зокрема з діяльністю Школи анналів, відкриттями нобелівських лауреатів П. Кюрі, М. Кюрі, Ж.-Б. Перрена, І. Жоліо-Кюрі, Ф. Жоліо-Кюрі. Унаслідок реформи 1970 на базі Паризького університету створено 13 університетів. Нині С., приміщення якої зазнали масштабної реконструкції у період Третьої республіки, є осідком ректорату Паризької академії, канцелярії університетів Парижа, міжуніверситетської бібліотеки, Національної школи хартій, Практичної школи вищих досліджень, Університетів Париж І, ІІІ, ІV, V.

У списках С. українці з'являються вже з другої половини 14 ст.

Зберігся документ університету від 1353 з підписом «магістр Петро Кордован і його товариш з Рутенії»; у його списках зазначені «Іван з Рутенії» (1369), «Самійло Лінкевич рутенської нації» (1469) та ін.

Докторські ступені в С. здобули киянин Іван Тінкевич і Бенедикт Сервінус «рутенської нації» (1463).

Упродовж 19 — поч. 20 ст. у С. регулярно стажувалися вчені університетів України. У 1-й пол. 19 ст. лекції у С. слухав випускник Харківського університету М.В. Остроградський. Протягом 1840-х рр. під керівництвом учених С. здійснював науково-дослідну роботу професор кафедри фізіології здорової людини Київського університету Е.Е. Мірам.

У 1860–1890-х рр. у С. вивчав юридичні дисципліни ад'юнкт державного права Київського університету О.В. Романович-Славатинський, брав участь у заняттях з вищої геометрії ад'юнкт чистої математики П.Е. Ромер, відвідував нові науково-дослідні лабораторії професор по кафедрі хімії П.П. Алексєєв, студіював античне мистецтво під керівництвом М. Коліньяка приват-доцент теорії й історії мистецтв Г.Г. Павлуцький, слухав лекційні курси професорів Ш. Ерміта й П.-О. Бонне доцент чистої математики Харківського університету К.О. Андрєєв, працював у наукових лабораторіях приват-доцент кафедри нормальної фізіології О.М. Черевков, здійснював самостійні дослідження доцент технічної хімії Новоросійського університету В.М. Петріашвілі, удосконалював свою освіту приват-доцент кафедри геології М.І. Андрусов, вивчав методику організації практичних занять приват-доцент фізики Б.П. Вейнберг. Прикладом успішної співпраці з провідними французькими вченими стала діяльність вихованця Харківського університету М.Д. Пильчикова в лабораторії фізичних досліджень при кафедрі експериментальної фізики С.

Упродовж закордонного відрядження 1896–1897 у С. слухав лекції приват-доцент всесвітньої історії Київського університету, засновник іспаністики в Україні В.К. Піскорський. Під час наукової подорожі 1902–1903 асистент при кафедрі нервових і душевних хвороб Харківського університету А.М. Левковський відвідував заняття в С. 1905 приватдоцент чистої математики Київського університету Г.- Пфейффер вивчав у С. стан розробки теорії алгебраїчних функцій двох змінних, присвятивши особливу увагу курсу вищої алгебри й вищого аналізу Е. Пікара, який справив на нього сильне враження енциклопедичністю своїх знань та уважним ставленням до багатонаціональної аудиторії: «Він швидко схоплює думку співрозмовника, навіть якщо той погано говорить французькою, і одразу старається все з'ясувати». Упродовж наукового відрядження 1909–1910 професор політичної економії Київського університету К.Г. Воблий ознайомився в Парижі з діяльністю університетських навчально-допоміжних закладів, а 1911 до С. був командирований професорський стипендіат по кафедрі російської історії Новоросійського університету М.Є. Слабченко. Наприкінці 19 — на початку 20 ст. вчені С. брали активну участь у науково-дослідній роботі заснованої 1886 при Київському університеті Віллафранкської зоологічної станції.

Нині в Центрі історії слов'ян Університету Париж І, Університеті Париж ІV здійснюються українознавчі студії.

Літ.: Наливайко Д. «Я русин, гордий цим…» Українці в західноєвропейських університетах XV–XVII ст. // Наука і суспільство, 1970, № 3; Нудьга Г. Перші магістри і доктори. Українці в університетах Європи ХІV–XVIII століть // Жовтень, 1982, № 3; Іваненко О. Університети України в міжнародних наукових зв'язках Російської імперії (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.). — К., 2013.

О.А. Іваненко.