Україна в міжнародних відносинах/4/Португалія
◀ Полянівський мир 1634 | Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 4 під ред. Миколи Варварцева Португалія |
Потсдамська (Берлінська) конференція 1945 ▶ |
|
аконодавчу владу представляє Асамблея Республіки, виконавчу — Рада Міністрів.
З давніх часів територію сучасної П. населяли племена лузітан, яких підкорив Рим, створивши на їхніх землях свою провінцію — Лузітанію (1 ст. до н.е.). У 5 ст. вона була завойована сарматськими та германськими племенами, у 6 ст. увійшла до складу Вестготського королівства. Нова навала — арабів і берберів та створення ними у 756 Кордовського емірату (від 923 — халіфату) викликала тривалу визвольну боротьбу населення — реконквісту, в ході якої сформувалася португальська національна держава, очолена 1139 її першим королем А. Енрікішем.
Із зміцненням у 15 — на поч. 16 ст. централізованої влади П. перетворилася на провідну морську державу Європи, виступаючи ініціатором і організатором трансокеанських експедицій і колоніальної експансії на інших континентах. Світовою подією стало відкриття португальцями морського шляху до Індії 1498 (плавання Васко да Гами). У 16 ст. численні португальські колонії існували в Африці, південно-східній Азії, Південній Америці (від 1500 — у Бразилії). 1581 й сама П. була загарбана сусідньою Іспанією, пануванню якої поклало край всенародне повстання 1640. У 17 — на поч. 18 ст. П. потрапляє в економічну і політичну залежність від Англії. 1750–1777, за доби «просвітницького абсолютизму», відбувалося промислове й культурне піднесення країни внаслідок реформ міністра Помбала.
Наприкінці 18 ст. П. опинилася втягнутою в коаліцію європейських монархій проти революційної Франції, згодом — у війну з Іспанією, внаслідок якої зазнала поразки і територіальних втрат. Від 1807 її окуповували французькі війська, від 1811 — англійські. Революція 1820, скинувши іноземний гніт, проголосила ліберальну конституцію, дію якої 1824 припинив реставраційний державний переворот. Упродовж 19 — поч. 20 ст. країну неодноразово збурювали повстання, заколоти, громадянська війна (1828–1834). У цей же час у португальському суспільстві набирали сили республіканський і соціалістичний рухи. 1910 внаслідок революції було повалено монархічний лад й проголошено республіку. Під час Першої світової війни П. виступила на стороні Антанти. 1926 в країні встановлено диктаторський режим, від якого вона звільнилася за демократичної революції 1974. У Другій світовій війні П. посідала позицію нейтралітету. 1949 вступила в НАТО, 1955 стала членом ООН, 1986 — Європейського Союзу.
7 січня 1992 П. визнала незалежність України і 27 січня того ж року сторони встановили дипломатичні відносини. За підсумками перемовин 24–27 жовтня 2000 у Лісабоні між президентом України і президентом та прем'єр-міністром П. держави уклали Угоду про основи дружби і співробітництва.
Витоки прямих контактів між обома країнами сягають кінця 18 — поч. 19 ст., коли між портами Північного Причорномор'я і Приазов'я та П. засновується торговельне судноплавство для постачання українського збіжжя на європейські ринки. У 1830-х рр. для влаштування виноградних плантацій і розвитку виноробства в Криму з П. було завезено кращі сорти виноградної лози. Задля сприяння обопільним комерційним стосункам П. відкрила у 1-й пол. 19 ст. своє генеральне консульство в Одесі.
Започаткуванню наукових зв'язків з П. прислужилася поїздка проф. Київського університету В. Антоновича на Міжнародний антропологічний конгрес у Лісабоні 1880. Професором цього ж університету В. Піскорським була підготовлена перша в Україні наукова історія П. (вид. 1902, 1909). Серед зразків португальської літератури і фольклору набутком українських читачів стала спадщина великого поета епохи Відродження Л. Камоенса, до популяризації якого прилучилися письменники Л. Первомайський, О. Гончар, Д. Павличко, а 1987 у Києві вийшов перший у світі повний переклад (здійснений поетом М. Литвинцем) його епічної поеми «Лузіади».
Наприкінці 20 — поч. 21 ст. розширенню взаємин між обома державами спричинилася поява в П. української трудової еміграції. Основна маса її зайнята у сільському господарстві і будівництві. Українці також працюють лікарями, медсестрами, інженерами, викладачами, у бізнесі та банківській сфері. Культурно-просвітницька діяльність діаспори зосереджується навколо громадського об'єднання — «Союзу українців П.» й українських греко-католицьких церков. Тут діють хор «Подих вічності», академічний хор духовної музики, театральна студія, суботні та недільні школи, серед них школа «Дивосвіт» з 22 педагогами. Видаються три українські газети. Українці беруть активну участь в асоціаціях іммігрантів П., на португальському телебаченні. З початку світової економічної кризи посилився відтік українців з П. на батьківщину та в інші країни.
Станом на 2011 в П. мешкає 60 тис. українців; найбільшими місцями їх поселення є Лісабон і Порту.
Літ.: Антонович В. О некоторых вопросах, обсуждавшихся на Международном антропологическом съезде в Лиссабоне в сентябре 1880 г. // Чтения исторического общества Нестора Летописца, 1888, кн. 2; Dicionбrio de histуria de Portugal, v. 1–4. — Lisboa, 1961–1966; Гончар О. На землі Камоенса. В кн.: Камоенс Л. Лузіади. — К., 1987; Варьяш О.И., Черных А.П. Португалия: дороги жизни. — М., 1990; Будаков В.В. Зарубіжна історична література про португальський колоніалізм // УІЖ, 1990, № 12; Павлова Е. Португалия и интеграционные процессы. — М., 2001; Сарайва Ж.Э. История Португалии. — М., 2007; Дружбинский В. Наши в Португалии // Зеркало недели, 2011, № 25.
М.М. Варварцев.
Ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 4.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи.