Україна в міжнародних відносинах/4/Паризькі мирні договори 1947

◀ Паризький мирний договір 1856

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 4 під ред. Миколи Варварцева Паризькі мирні договори 1947

«Партнерство заради миру» ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2013

ПАРИЗЬКІ МИРНІ ДОГОВОРИ 1947 — договірно-правові акти, укладені державами-переможницями в Другій світовій війні з колишніми союзницями нацистської Німеччини в Європі — Болгарією, Італією, Румунією, Угорщиною, Фінляндією. Тексти мирних договорів готувалися на Паризькій мирній конференції 1946 та були підписані 10 лютого 1947 представниками всіх країн, які були представлені на конференції, включно з делегацією УРСР. Після завершення ратифікації всіма сторонами набули чинності 15 вересня 1947.

У преамбулі кожного мирного договору нагадувалося про участь певної країни у війні на боці фашистських держав і оголошувалося припинення стану війни. Об'єднані Нації брали на себе зобов'язання підтримати певну країну в процесі вступу до ООН.

Політичні статті мирних договорів зобов'язували Болгарію, Італію, Румунію, Угорщину, Фінляндію забезпечити для всіх громадян рівні права на основі свободи слова, друку і публічних зборів, віросповідання, політичних переконань. Передбачалися затримання воєнних злочинців та видача для проведення суду над ними. Військові статті надавали право утримувати збройні сили, достатні для оборони. СРСР мав право тримати війська на території Угорщини та Румунії з метою забезпечення комунікації з радянськими окупаційними військами в Австрії.

Репараційні зобов'язання передбачали часткове відшкодування збитків, завданих агресією. Італія зобов'язувалася до сплати репарацій Югославії, Греції, Албанії, Ефіопії і СРСР, Румунія — СРСР, Болгарія — Греції і Югославії, Угорщина — СРСР, Чехословаччині та Югославії, Фінляндія — СРСР. Виходячи з політичних міркувань, СРСР відмовився від отримання репарацій від Угорщини, Румунії та Фінляндії.

Було переглянуто територіальне врегулювання в Європі, що склалося як за результатами Паризької мирної конференції 1919–1920, так і за наслідками гітлерівських «територіальних врегулювань» між Німеччиною та Чехословаччиною (Мюнхенська угода 1938) й між Угорщиною та Румунією (Віденський арбітраж 1940). Підгрунтям територіальних змін стала спроба відновлення європейської системи міжнародних відносин, порушеної нацистським «новим порядком» в Європі 1939–45.

Болгарія визнавала належність Югославії частини Македонії та відмовлялася від претензій на грецьку Фракію. Натомість Болгарія отримала від Румунії Південну Добруджу. Кордони Італії в регіоні Савойї та в Альпах переглядалися на користь Франції. Також Італія поступалася Далмацією на користь Югославії. Трієст тимчасово став Вільною територією під управлінням ООН (1947–54). Однак, в умовах радянськоюгославського конфлікту та пошуку маршалом Й.Броз Тіто порозуміння із Заходом м. Трієст відійшло 1954 до Італії. Також договір з Італією передбачав визнання незалежності Албанії. Протягом року мало бути вирішено питання статусу колишніх італійських колоній — Лівії, Еритреї, Сомалі (згодом здобули незалежність).

Румунія отримала угорську частину Трансильванії. Натомість Румунія передавала СРСР Бессарабію та Буковину Північну. На території Бессарабії було створено Молдавську РСР, а Північна Буковина увійшла до складу УРСР. Після проголошення незалежності України Румунія поставила питання належності о-ва Зміїний, який за умовами мирного договору передавався СРСР. Відповідно до норм правонаступництва Договір про дружбу і співробітництво між Україною та Румунією (1997) зафіксував територіальний статус-кво на основі Паризького мирного договору 1947, за винятком поділу чорноморського шельфу. 3 лютого 2009 Гаазький міжнародний арбітраж виніс вердикт із питання поділу чорноморського морського шельфу між Україною та Румунією. Кордон було визнано на підставі демаркації морського кордону між СРСР та Румунією, яка була встановлена договором 1947.

Мирний договір з Фінляндією зафіксував повернення СРСР області Петсамо (Печенга). СРСР отримав у оренду на 50 років військовоморську базу Порккала-Удд. Але 1955, посилаючись на радянсько-фінляндський договір про дружбу 1948, СРСР передав цю базу Фінляндії.

Істотних територіальних змін зазнала Угорщина. Її кордон у районі словацької столиці Братислави був переглянутий на користь Чехословаччини. Угорщина відмовилася від претензій на Закарпатську Україну, а також передала Румунії Трансильванію. Загалом на основі П.м.д. СРСР вдалося консолідувати свою зону впливу в Східній Європі.

Літ.: Киссинджер Г. Дипломатия. — М., 1997; Советская внешняя политика в годы «холодной войны»: Новое прочтение. — М., 2000; Нариси з історії дипломатії України. — К., 2001; Європа та її болісні минувшини. — К., 2009.

А.Ю. Мартинов.