Україна в міжнародних відносинах/3/Конго, Демократична Республіка Конго

◀ Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Конго, Демократична Республіка Конго

Конгреси національних меншин 1925–1938 ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

КОНГО, Демократична Республіка Конго (Congo, République Démocratique du Congo) — держава в Центральній Африці. Має вихід до атлантичного узбережжя, межує з Республікою Конго, Центральноафриканською Республікою, Суданом, Угандою, Руандою, Бурунді, Танзанією, Замбією, Анголою. Є третьою за площею території країною Африки — 2343 тис. км². Населення 66 млн. осіб (2011): понад 200 етнічних груп, найбільша народність — банту. За віросповіданням переважають католики (50%) і протестанти (20%). Столиця — м. Кіншаса. Офіційна мова — французька, мова міжетнічного спілкування — лінгала.

Глава держави — президент, який призначає прем'єр-міністра уряду. Законодавчим органом є двопалатний парламент. 1960 К. прийнято до ООН. Є також членом інших міжнародних організацій.

У 2 тисячолітті до н.е. територію сучасного К. заселили прибулі із півночі континенту племена банту, які принесли з собою культуру землеробства, металургійного виробництва. Їхні перші державні об'єднання — Конго (виникло у 13 ст.) і Метамба (14 ст.). 1484 у гирлі р. Конго висадилися португальці, які почали запроваджувати християнство серед місцевого населення й перетворювати його на рабів для використання на плантаціях в Америці. Впродовж 15–19 ст. звідси було вивезено щонайменше 10 млн. рабів. Діяльність колонізаторів неодноразово викликала опір тубільців, найбільші повстання яких відбувалися наприкінці 15 і в другій половині 16 ст.

1876 за участю бельгійців в К. було організовано Міжнародну асоціацію для дослідження й цивілізації Центральної Африки, під прикриттям якої тривала експлуатація природних і людських ресурсів країни. 1884–1885 міжнародна конференція з питань африканських колоній у Берліні визнала короля Бельгії Леопольда II сувереном конголезької території, яка дістала назву «Вільна держава Конго». Доступ до неї здобули також інші держави Європи. 1908 країну офіційно проголошено колонією — «Бельгійське Конго», де розпочалася розробка її корисних копалин. Під час Другої світової війни К. стало важливим джерелом постачання військово-стратегічної сировини (мідь, олово, уран тощо) для США і Великої Британії. У 20–50-х роках 20 ст. широких масштабів в країні набув визвольний рух під гаслом «Конго — для конголезців», створювалися антиколоніальні таємні товариства «людей-леопардів». 1959 національний рух на чолі з П. Лумумбою одержав перемогу на виборах до місцевого парламенту. 30 червня 1960 К. проголошено незалежною державою — Республіка Конго, яка з 1971 називалася Заїр. Від 1997 має нинішню назву.

У квітні 1999 започатковано дипломатичні стосунки між К. і Україною. Економічні і культурні зв'язки між обома країнами сягають часів боротьби конголезького народу за незалежність. У другій пол. 20 ст. студенти з К. набували фахову освіту у вузах України. Сформована на хвилі національно-визвольних змагань молода конголезька література знайшла читачів й в Україні. Серед перших творів незалежного К. став вірш Б. Янгонто «Біля пам'ятника Т.Г. Шевченку» (1967). 1985 у Києві вийшов роман «Новий романс» одного з найбільших письменників країни — А. Лопеса. В українських перекладах також з'явилися твори визначного поета Тропічної Африки Чікаї У Тамсі (1979), поезії Ж.Б. Таті-Лутара, М. Ндебеки. Художні образи К. представлено в українських антологіях «Поезія Африки» (1983), «Заграва» (1989).

Літ.: Daye P. La politique coloniale de Léopold II. — Bruxelles, 1918; Cornevin R. Histoire du Congo (Léopoldville). — Paris, 1963; Поезія Африки. — К., 1983; Бушуева Л. Все страны мира. — М., 2009.

М.М. Варварцев.