Україна в міжнародних відносинах/3/Києво-Могилянська академія

◀ Керч

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Києво-Могилянська академія

Київ ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ — вищий навчальний заклад. Бере початок від заснованого 1632 митрополитом Петром Могилою Київського колегіуму. Ще за його життя колегіум одержав назву Могилянський.

Його утворенням завершився тривалий процес синтезу православнослов'янських культурних традицій з «латинськими», що розпочався в Острозькій академії і продовжувався в братських школах.

Колегіум мав загальноосвітній характер, частина його вихованців ставала священиками, ченцями, складала вищу православну ієрархію. Він діяв за взірцем єзуїтських, мовою викладання була латинська, за програмою та структурою відповідав рівню європейської гуманітарної школи. До курсу предметів, поряд з мовами церковнослов'янською, українською книжною, грецькою, латинською, польською, входили поетика і риторика, філософія, згодом богослов'я, що з кінця 17 ст. надало колегіуму офіційний статус — академії. У 18 ст. до її програми запроваджується також вивчення гебрейської, німецької та французької мов. У стінах К.-М.а. акумулювалося українське культурне і духовне життя, формувався новий художній стиль — бароко, складалася відповідна європейській жанрова структура літератури та мистецтва, розвивалася філософська думка. Важливе значення мали польсько-українські культурні взаємини. Для багатьох вихованців та професорів академії 2-ї пол. 17 — поч. 18 ст. польська мова була літературною, якою вони писали свої твори, зокрема вірші та полемічні праці. Чимало вихованців академії продовжували свою освіту у польських навчальних закладах.

Петро Могила ставив завдання перетворення академії в освітній центр для всього православного ареалу. Тут навчалися вихідці з Росії, здобував освіту білорус Симеон Полоцький, подальша праця якого була пов'язана із заснуванням у Москві школи, подібної до К.-М.а. Петро Могила сприяв поширенню освіти і книгодрукування в Молдові та Волощині. 1635 на власні кошти спорядив і відправив друкарню разом з київським друкарем Тимофієм Вербицьким до волоського господаря Матвія Басараба. У 1641 також допоміг організувати друкарню у Молдавському князівстві в м. Ясси., де київськими вчителями була заснована школа.

1640 Петро Могила звертався до московського царя Михайла Федоровича з пропозицією створити у Москві школу, в якій вчителі з Києва навчатимуть «грамоті грецькій і слов'янській». Київський вчений Єпіфаній Славинецький організував у середині 17 ст. у Москві при Чудовому монастирі «латинську» школу, де було вперше започатковано викладання латинської мови. Вихованці Київської академії здійснили реорганізацію першої в Росії школи вищого типу — Московської слов'яно-греко-латинської академії за зразком Києво-Могилянської. Протягом 1701–1762 до Московської академії з Києва виїхало 95 викладачів і студентів. За цей час із 21 ректора академії 18 були київським вченими, а з 25 префектів — 23. У Росії києвомогилянські вихованці посідали митрополичі, єпископські кафедри, були членами Синоду. Вони заснували школи: у Ростові (Димитрій Ростовський), Новгороді (Феофан Прокопович), Вятці (Лаврентій Горка), Іркутську (Інокентій Кульчицький), Смоленську — (Гедеон Вишневський), Тобольську (Філофей Лещинський) та ін.

За їх участі в Росії з'явилися нові літературні та мистецькі жанри, започатковувалися театральні декламації, запозичувалася українська барокова партесна музика (багатоголосна), яка розвивалася в академії.

Вихованці К.-М.а. сприяли поширенню в Росії ідей Просвітництва, зокрема співпрацювали із «Собранием, старающемся о переводе иностранних книг», яке фактично очолював Г. Козицький. Він разом зі своїм товаришем М. Мотоносом після навчання в академії продовжив освіту у гімназії м. Бреслау (Вроцлав), а потім у Лейпцизькому університеті. Козицький об'єднав навколо «Собрания» українських інтелектуалів, які жили у Петербурзі. Вони перекладали праці французьких просвітників, античну класичну літературу, видавали журнали.

К.-М.а. зберігала своє значення освітнього центру і для білоруських земель. Її вихованець Георгій Кониський став могильовським єпіскопом, заснував у 1757 у Могильові семінарію, викладачів для якої запросив із Києва.

В академії навчалися вихідці із Сербії, Далмації, Чорногорії, Греції, Болгарії, Молдови й Волощини. Тут здобули освіту такі відомі сербські діячі, як Іван Раїч, будимський єпископ Діонісій Новакович, Арсеній Стайкович та ін. 1733 сербський митрополит Вікентій Йованович звернувся до київського архієпископа і протектора академії Рафаїла Заборовського з проханням прислати вчителів. До Сербії виїхало шість студентів академії, серед них Мануїл Козачинський, який очолив школу у м. Карловцях, став зачинателем сербської драматургічної літератури.

Відповідність К.-М.а. європейській вищій школі уможливлювала для багатьох її студентів завершення освіти в Кенігсберзькому та інших провідних європейських університетах. Серед них були Д. Самойлович, Н. Максимович Амбодик, О. Шафонський, І. Полетика, П. Погорецький, відомі згодом своїми підручниками, перекладами праць, зокрема у медичній науці.

В академії поширювалися ідеї природного права, викладені у творах німецьких учених Самуїла Пуффендорфа та Гуго Гроція. У лекційних курсах також широко використовувалися праці математиків і астрономів Німеччини, зокрема Й. Кеплера. З середини 18 ст. філософію в академії починають читати за системою філософів Х. Вольфа та Х. Баумайстера.

Київські вчені були добре обізнані з вченням пієтистів — представників протестантської течії, яка прагнула відродити ідеали первісного християнства й надавала великого значення в розвитку суспільства і держави поширенню освіти. В академії перекладали Святе письмо на національні мови. Особисті зв'язки з пієтистами, в тому числі з філософом і теологом, професором університету в Єні Й. Будде, мав Феофан Прокопович — вихованець римської колегії св. Афанасія. З відомим гебреїстом А. Франке співпрацював інший професор академії Симон Тодорський, який навчався в університеті м. Галле й започаткував в академії виклади німецької мови, переклав працю пієтиста Й. Арндта «Чотири книги про істинне християнство».

У другій половині 18 ст. в умовах наступу на залишки автономії та повної інкорпорації України в структуру Російської імперії, академія еволюціонувала у вищий духовний навчальний заклад (діяв до 1919), але продовжувала зберігати авторитет серед країн православного ареалу.

Літ.: Харлампович К. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь. — Казань, 1914, т. І. ; Winter Ed. Halle als Ausgangspunkt der deutsche Russland Kunde. — Berlin, 1963; Z dziejów związków kulturalnych polsko-wschodnioslowiańskich XVII–XVIII wieku. — Kraków, 1966; Наливайко Д.С. Києво-Могилянська академія і Європа. // Всесвіт,1972, № 2; Z dziejów stosunków literackich polsko-ukraińskich. — Wrocław–Warszawa– Kraków–Gdańsk, 1974; Хижняк З.І. Києво-Могилянська академія. — К., 1981; Українська література ХVІ–ХVІІІ ст. та інші слов'янські літератури. — К., 1984; Роль Києво-Могилянської академії в культурному єднанні слов'янських народів. — К., 1988; Лисяк-Рудницький І. Україна між Сходом і Заходом: Історичні есе. — К., 1994, т. 1; Radyszews'kyj R. Polskojęzyczna poezia ukrainska od konca XVI do początku XVIII wieku. Cz. 1–2. — Kraków, 1996; Нічик В.М. Києво-Могилянська академія і німецька культура. — К., 2001; Києво-Могилянська академія в іменах. ХVІІ–ХVІІІ ст. — К., 2001; Релігійно-філософська думка в Києво-Могилянській академії: європейський контекст. — К., 2002; Нічик В. Симон Тодорський і гебраїстика в КиєвоМогилянській академії. — К., 2002; Шип Н.А. Київська духовна академія в культурно-освітянському просторі України ( 1819–1919). — К., 2010.

О.М. Дзюба.