Україна в міжнародних відносинах/2/Дипломатичні представництва УСРР

◀ Дипломатичні і консульські служби УНР і Української Держави

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 2 під ред. Миколи Варварцева Дипломатичні представництва УСРР (О. А. Іваненко)

Директорія ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2010

ДИПЛОМАТИЧНІ ПРЕДСТАВНИЦТВА УСРР. Зовнішньополітична діяльність Української Соціалістичної Радянської Республіки набула правової бази в результаті укладеного 28 грудня 1920 союзного договору між УСРР та РСФРР, в якому визнавалася незалежність договірних сторін. Перед УСРР постало завдання розбудови державних органів зовнішніх зносин, здійснення зовнішньоекономічної політики шляхом налагодження зв'язків із зарубіжними державами, розвитку їх договірно-правових засад. Одним з перших — 31 січня 1921 — було підписано договір з Грузією, що передбачав встановлення дипломатичних відносин. Утім реалізація положень цього документу загальмувалася внаслідок зволікання з його ратифікацією з боку ЦВК УСРР. Упродовж 1921 УСРР встановила дипломатичні відносини з країнами Прибалтики. Відповідні договори були укладені з Литвою 14 лютого, з Латвією 3 серпня, з Естонією 25 листопада, а повноважним представником УСРР у цих державах став Є. Терлецький. Шлях до офіційних відносин з Польщею відкрив Ризький мирний договір від 18 березня 1921, ратифікований ЦВК УСРР 17 квітня. Він передбачав встановлення дипломатичних відносин між обома державами (повноважним представником УСРР у Польщі було призначено О. Шумського). Підписання угоди про обмін військовополоненими та інтернованими громадянами (23 квітня 1921) означало визнання УСРР дефакто з боку Німеччини. Під час Генуезької конференції 1922 радянській делегації, до складу якої входив представник УСРР Х. Раковський, вдалось укласти Рапалльський договір (16 квітня 1922), що передбачав встановлення дипломатичних і консульських відносин між Німеччиною та РСФРР. Із поширенням його дії на УСРР (відповідний документ підписаний 5 листопада 1922) Німеччина визнала де-юре радянську Україну, а її повноважним представником у Берліні став В. Ауссем. Після підписання попереднього торговельного договору між урядами РСФРР, УСРР та Австрії (7 грудня 1921) з лютого 1922 функції повноважного представника радянської України у Відні виконував Ю. Коцюбинський. Станом на кінець 1921 торговельні представництва та місії УСРР діяли в Берліні, Гамбурзі, Варшаві, Данцигу, Здолбунові, Празі, Відні, Ризі, Римі, Константинополі. Дипломатичні відносини з Італією було встановлено в результаті укладення попереднього договору від 26 грудня 1921. Посол РСФРР у Римі В. Воровський став повноважним представником радянської України в Італії за сумісництвом. 6 червня 1922 підписано тимчасовий договір з Чехословаччиною, який, проте, не передбачав визнання УСРР де-юре. Її повноважне представництво в Чехословацькій республіці очолив М. Левицький. На Близькому Сході радянська Україна налагодила торговельно-економічні відносини з Туреччиною. Переговори керівника надзвичайної місії УСРР в Анкарі М. В. Фрунзе з турецьким керівництвом завершились підписанням 2 січня 1922 договору про дружбу й братерство між УСРР і Туреччиною. Того ж року в Анкарі було відкрито радянське торговельне представництво, а в Трабзоні, Самсуні, Мерсині, Інеболу — агентства, що представляли також інтереси УСРР. Українсько-турецькі торговельні операції здійснювалися в основному через Одесу, Миколаїв, Херсон. Український експорт до Туреччини обчислювався 1921/2 рр. у 2118,9 тис. крб., 1922/23 рр. — у 2118, 2 тис. крб. М. В. Фрунзе також вів у Анкарі перемовини щодо надання турецькій молоді можливості навчатися в українських вищих навчальних закладах, налагодження зв'язків між освітніми установами обох країн та надання допомоги Туреччині в технічному оснащенні навчальних закладів.

30 грудня 1922 УСРР підписала договори про створення СРСР і про передання загальносоюзному уряду повноважень представництва у міжнародних відносинах, оголошення війни й укладення миру, ратифікації міжнародних угод тощо. 20 вересня 1923 НКЗС УСРР припинив існування, а його функції перебрав на себе НКЗС СРСР, до складу колегії якого увійшов український представник. Законодавчо зміни щодо зовнішньополітичної діяльності УСРР закріпила всесоюзна Конституція 1924, яка надала союзному уряду право репрезентувати СРСР у міжнародних відносинах, встановлювати дипломатичні зв'язки й укладати договори із зарубіжними державами. Відтак УСРР втратила можливість здійснювати самостійну зовнішню політику.

Літ.: Хміль І. С. З прапором миру крізь полум'я війни. Дипломатична діяльність Української СРР (1917–1920). — К., 1962; Українська РСР на міжнародній арені. Збірник документів (1917–1923 рр.). — К., 1966; Хейфец А. Н. Советская дипломатия и народы Востока. 1921–1927. — М., 1968; Черніков І. Ф. Дружня підтримка і співробітництво. Українська РСР у відносинах Радянського Союзу з країнами Близького і Середнього Сходу (1922–1939). — К., 1973; Кульчицький С. В. УСРР в добу нової економічної політики (1921–1928). Спроба побудови концептуальних засад реальної історії. — К., 1995; Павленко В. Українсько-болгарські взаємини. 1918–1939. — К., 1995; Цвєтков Г. М. Міжнародні відносини й зовнішня політика в 1917–1945 рр. — К., 1997; Віднянський С. В. Українське питання в зовнішньополітичних концепціях Чехословаччини (1918–1989) // УІЖ, 1997, № 1; Гайдуков Л. Ф. Традиції України в підготовці дипломатичних кадрів: діалог з історією. 1919–1922 рр. // Науковий вісник Дипломатичної академії України, 1998, вип.1; Держалюк М. С. Міжнародне становище України та її визвольна боротьба у 1917–1922 роках. — К., 1998; Євсеєнко І. В. Становлення українсько-чехословацьких відносин 1917–1922 рр. // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки, 1999, вип.8; Нариси з історії дипломатії України / Відп. ред. В. А. Смолій. — К., 2001; Купчик О. Р. Зовнішньополітична діяльність уряду УСРР (1920–1923 рр.): Автореф. канд.іст.наук. — К., 2005; Кривець Н. Українсько-німецькі відносини: політика, дипломатія, економіка.1918–1933. — К., 2008.

О. А. Іваненко.